Завантажити

недопита пляшка бордоського полетiла у ставок i здiйнявши хмару бризкiв, зникла пiд водою. Втiм, коли Хартлент зрештою видихся, першими ж його словами були:
— Ну от, тепер випивку втрачено. Шкода…
Слідом за тим без жодного переходу маестро почав сумну свою розповідь. Говорив квапливо, захлинаючись словами й безупинно озираючись, немовби перевіряв, чи не повернувся часом дрізд:
— Ми з Густавом майже ровесники. І жили поруч, і вчились разом. Подружжя Дормонiв не було заможним, але з огляду на обдарованiсть Густава вчителi часто погоджувались почекати з оплатою уроків або просили за них меншу ціну. Взагалі-то, Густавові пророкували популярність, повсякчас підтверджували, що він набагато обдарованiший за мене, краще грає та все таке інше в тому ж роді. Мій приятель час від часу навіть складав музичні етюди, і в нього це непогано виходило, між іншим. Загалом, Густава постійно ставили мені за приклад. Вас це обходить. Вам, молодий чоловiче, цього не зрозуміти. Ну, взяли ви за наполяганням матусi декілька уроків, на тiм справа й скінчилась. А для нас вирішувалась доля, усе майбутнє життя! Тому, сказати чесно, я завжди дуже заздрив юному Дормону. Ще б пак: коли при тобі постійно когось хвалять, його можна почати ненавидіти! Тільки з Густавом у мене цього не було, нi…
Хартлент позирнув у небо, із безнадiйним виглядом махнув рукою, зітхнувши, промурмотiв щось про викинуту пляшку і продовжив:
— Але потім все змінилося. Коли ми підросли, Дормон почав увиватись за однією пралею. Бiс його знає, що він у ній знайшов! Праля сама і дочка пралi, і бабка її, мабуть, пралею була, і прабабка. Ну, личко симпатичненьке, фігурка нічого собi… Ясна рiч, не без цього. Але я так розумію, тут вистачило б декількох побачень, не більше. Ну, скажіть будь ласка, де це чувано, щоб музикантовi розпочинати серйозний роман із звичайнісінькою пралею?! І навiщо їй ота музика! Хiба праля розуміється на музиці?..
Щохвилини моргаючи, маестро дивився на мене склеротичними очима. Я ж мовчав, очікуючи продовження, тож Хартлент нарешті поступився.
— Знаєте, Дормоновий вчинок ніхто не схвалював. Вже ото як я йому не заздрив, але теж казав: Густаве, схаменися, кинь цю дiвку, нехай пропаде зi усією своєю бiлизною разом! Невже не можна знайти пристойну наречену з пристойними грошима?!
Протверезілий скрипаль заходився лаяти колишнього приятеля на всi друзки. А я, примружившись, пригадав Дормоновi уроки. А й справді! Я якось забув про це… вірніше, просто не надавав значення тiй обставині, що на подвір’ї непоказного будиночка з облiзлими стінами завжди сушилась бiлизна, за якою наглядав наймолодший син Дормона, а сама халупка, що стояла неподалiк ріки, наскрізь просякла вологою й лугом. Тільки в кімнаті вчителя, де він і давав уроки, було завжди провітрено, а тому вiдносно сухо.
— Та пан Дормон нікого не послухався й таки одружився зi своєю пралею, — констатував я, граючись зірваною травичкою. — А ви?
Хартлент обірвав слововиливи і знизавши плечима, мовив:
— А що я! Я не божевільний. Батьки знайшли для мене пристойну наречену, і я не опирався їхній волі. А от Густава, до речі, вигнали з дому, і він не одержав не те що батьківського благословiння, а навіть ламаного шеляга. Не варто сваритись із сем’єю, от що я вам скажу, молодой чоловiче! Тоді ви досягнете…
— Ви маєте намір мене повчати? — здивувався я. Проте Хартлент вже мовчав, розгублено озираючись навкруги, немов намагався знайти свої досягнення.
— Загалом, переконавшись у безпутності єдиного сина, що подавав такі великi надії, пані Дормон злягла. І в цьому винен Густав, це явно його провина! — немов захищаючись від сліпучого світла, маестро затулив очi рукою. — Зате в мене з моїми батьками все було гаразд, а завдяки грошам дружини і зв’язкам її родичів, я незабаром одержав місце у капелі його високостi. Хіба це так вже погано?
— Зовсім непогано, — погодився я.
— Тим паче, це був тільки початок! — з пафосом підхопив Хартлент. — Я затримався у тій капелі зовсім ненадовго, а згодом почав виступати з сольними концертами, домігся популярності, сам всього досягнув…
— Сам, але не без допомоги грошей і зв’язків дружини, — нагадав я.
— Ще б пак! Як вона могла не сприяти моїй кар’єрi?! — щиро обурився колишній скрипаль.
— Я не заперечую. Я просто слухаю.
Не знаю, чи повірив мені маестро або всього лише вирiшив не сперечатись, тільки він чомусь замовк.
— Слухаю, слухаю, — пiбадьорив я Хартлента.
— Та ви й самі знаєте все не гірше за мене, — пробуркотiв він. — І про мене знаєте, і про Дормона. Цей невдячний егоїст оселився разом зi своєю пралею, вони наплодили купу дітлахiв, а щоб їм усім не поздихати з голоду, Густав змушений був давати уроки музики. У його пралi не було ні грошей, ані зв’язків, тож його геніальні п’єси ніхто не став би слухати, навіть за умови…
I тут в червонуватих оченятах маестро промайнуло чи то збентеження, чи переляк… І я одразу про дещо здогадався! Ну, звісно, Дормон від початку створював чудові музичні етюди. Он воно що!..

читати