Серце на часточки кришиш — Людям новітнє причастя... Чи ж хто зомліє від щастя, Прочитавши те, що ти пишеш!.. ... А може — все це омана, Казки ночей безсонних: І урочисті тони, Й кривава на серці рана. 1915

Я про тихi тiнi спiваю I про боязну в серцi гру На цих струнах я граю Доки їх не порву Про тихi тiнi спiваю я.

Надзвичайно Талановитий Поет був бідним, як і належиться справжньому талановитому поетові. Він самотиною мешкав на мансарді з похилою стелею і голубами, котрі будили Поета щоранку, наполегливо поцокуючи дзьобами в шибку єдиного вікна помешкання. Він тоді вставав і дивився на ранкове місто...

ПОЕТ МОВИТЬ: Вниз котиться мій віз. Пов´яли квіти, Літа на душу накладають пута. Вже не мені в нові світи летіти! Війну з життям програв я, любі діти! Cosa perduta!1 З яким же запалом я йшов до бою! Як рвалася вперед душа вітхнута! Горіло серце чистою любвою!.. І що ж здобув? Лишив що...

Поете, тям, на шляху життьовому Тобі перлини-щастя не знайти, Ні захисту від бурі, злив і грому, Поете, тям, зазнати маєш ти Всіх мук буття, всіх болів і унижень, Заким дійдеш до світлої мети. Поете, тям: лиш в сфері мрій, привиджень, Ілюзій і оман твій рай цвіте, А геній твій — то міць...

І те, що поза мною, Стає в позу Наступу! Виверження Почалося; Лава небажання Бути осторонь Розпікає сонце, Яке соромиться Хмар. День не врятувати, Але є ще Можливість Йому дати кисень… Моє довге волосся Василіском Поглядає з дзеркала: Я зі своїм пірсингом Стаю...

Поза тихий за Дунай, Де мій сокіл пробував, Лети, гадко, в чужий край, Де го туга обгортає. Неси душу там мою, Легкокрилий вітроньку, Руську пісню неси му, Щиру брата пісоньку. Тужно, тужно там тобі, Милий брате рідненький, Но по студеній зимі Вітрець дихне тепленький. Серед луга край води...

Липова Гілка для маленького лижника Коли Аліція стала на порозі лікарняної палати, то із жахом помітила, що Фридерик і Клаудія скидаються на два манекени, прибиті до ліжка невидимими цвяхами. Нині моя Міс Літа навіть до півфіналу не пройшла б, – співчутливо подумала Аліція і, всупереч...

Поки не вмру, не перестану Тебе шукати на землі І серце зоряного лану, Де Твої плинуть кораблі. Засклеплена в глухій яскині Моя бунтується душа — О, де те небо, де те синє, Що смертний біль її втіша? Дихни на неї, як в дитинстві, Що в землю з ненькою лягло, І не цурайсь мене — я...

Он хутір той у балці під горою, Що ще колись дитиною малою Його я знав. Тоді ще темний бір Нерушимий стояв; а панський двір, Як килим той, коло хоромів слався І, ввесь в квітках, здавалось, аж сміявся. Ніде кінця не бачилось ланам, Од жовтих скирд ломило землю там; На вільний степ, як хмара...