Завантажити

був, що при зброї ідеш до потоків підземних,
З місця не руш, відповіж, звідкіль ти, чого тут потребуєш?
Тут лише місце для тіней, і Сну, і сновійної Ночі;
Тіла живого не можна везти на стігійському плоті.
З внуком Алкея**** не радий я був, що колись тут зустрівся,
Взявши на човен колись Піріфоя з Тесеєм - так само,
Хоч і безсмертного роду вони і в боях непоборні:
Той, триголового сторожа-пса ланцюгом полонивши,
Витяг тремтячого геть з-під трону царського, зухвалий,
Ті ж господиню наважились Дітову викрасти з дому».
Коротко так Амфрісійська***** на це відказала Сівілла:
«Наміру злого немає у нас, а тому не турбуйся:
Не для насильства ця зброя, а твій воротар велетенський
Хай досхочу гавкотнею знекровлені тіні лякає,
Хай, як раніше, пильнує Плутонів поріг Прозерпіна.
Троєць Еней, знаменитий мечем і побожністю знаний,
Сходить до батька свого під землю до тіней Ереба,
Але, як приклад такої пошани тебе не зворушить,
Може, тоді оцю гілку****** (і, вийнявши з шат, показала)
Ти вже пізнаєш». Гнівливе його заспокоїлось серце.
Більш ані слова. Здивований він подарунком почесним -
Віткою Долі,- давно вже не баченим тут під землею,
Свій корабель темнобокий на берег наводить кормою,
Тіні зганяє, що там скрізь по лавах довженних сиділи
І на розчищене місце Енея великого садить.
Тут застогнав під вагою надмірною човен легенький.
Ринула твань усередину через краї і щілини.
Так перевіз і Сівіллу й героя по водах безпечно
Й висадив їх на багнистому грунті в густі очерети.
Цербер потворний околицю гавканням всю ту сповняє,
Звір триголовий, навпроти мандрівних в печері простертий. [449]
Бачивши віща, як шия йому настовбурчилась гаддю*******
Тісто снотворне, медове, також з чарівними плодами.
Кидає. Тут, роззявляючи три ненажерливі пащі,
Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину
І, на землі розпростершись, печеру усю затуляє.
Тільки заснув, наче мертвий, той сторож, Еней поспішає
Швидко на берег ступити, звідкіль повороту немає.
Підземне царство складається з п'яти відділів. У першому перебувають душі померлих дітей, у другому - душі тих, кого неправильно присуджено до смерті, в третьому - самогубці, в четвертому - жертви кохання і між ними - Дідона, з якою Еней намагається поговорити, але вона від нього відвертається; в п'ятому відділі перебувають тіні героїв. Далі, оточений вогненною рікою Флегетоном, розташований за високим муром Тартар - місце мук грішників: Еней туди не спускається, і про цей відділ підземного царства йому розповідає Сівілла. А далі - щасливі Єлісейські поля (Елізіум), місце, де перебувають праведники. Тут Еней зустрічає Анхіза.
[* Еней і Сівілла.]
[** Тобто Геріон, тритільний велетень, убитий Гераклом.]
[*** Авзонія, або Аусонія - Італія (від назви народу - авзони, тобто оски). ]
[**** Внук Алкея або Алкід, тобто Геракл.]
[***** Тобто Сівілла, жриця Аполлона, який колись пас череди царя Адмета на берегах фессалійської ріки Амфрісу.]
[****** Чарівна золота гілка, яку зірвав Еней, спускаючись у підземне царство.]
[******* У Цербера на шиї замість шерсті - змії.]

ПРОРОЦТВО АНХІЗА ПРО МАЙБУТНЮ СЛАВУ
(В. 679-853)
Батько Анхіз на той час у глибокій долині уважно
Переглядав до наземного світу призначені душі.
Пильно очима водив по власному племені; бачив
Щастя ііотомків і долю, і лік їх увесь незчисленний;
Постаті кращих героїв і подвиги ввік незабутні.
Та як побачив Енея, що йшов через луки назустріч,
Руки простяг пін до нього обидві; на радощах слізьми
Лиця старі окропив, і голосом зрушеним мовив:
«Так, ти нарешті прийшов. Твоя щира до батька прихильність
Всі подолала завади, усі перешкоди. Я можу
Глянути в очі тобі і голос почути знайомий.
Правда, я так і гадав. Я думав, прибудеш ти, сину.
Дні з нетерпінням я числив, і от моя мрія збулася...
Через які ж ти моря переплив? По яких суходолах
Ти перейшов? І в яких побував небезпеках, коханий?..»

«Батьку,- промовив Еней,- твій образ, такий сумовитий,
Часто являвся мені і кликав за брами підземні...
Наші човни на Тірренському морі. Дай стиснути руку,
Дай же, мій батьку, обняти тебе... Не тікай від обіймів».
Так говорив він і сльози струмив із очей неутішних.
Тричі хотів він обвити руками Анхізову шию,-
Тричі з обіймів йому уривався укоханий образ.-
Так, ніби вітер легкий, ніби сонна примара крилата.

От уже бачить Енеії захисну та глибоку долину,
Гаєм порослу зеленим і тихого шелесту повну,
Де супокійні оселі потік обмиває Летейський.
Над берегами, над плесом людські племена і народи
В'ються, літають, немовби улітку погожої днини
Бджоли по луках зелених, над цвітом рясним, розмаїтим [450]
І коло білих лілей: бринять і гудуть сіножаті.
Глянув Еней і, здригнувшись на вигляд, питається в батька:
«Що то за хвилі тремтять в далині і що то за люди
Геть понад плесом літають і луг укривають зелений?»
Відповідає Анхіз: «То душі, що вдруге судилось
Тіло їм земне узять. До Летейської хвилі припавши,
В водах спасенних її вони п'ють забуття довгочасне.
Хочу уже я давно тобі показати

читати