Завантажити

ріки Тібру. Укріпившись в Лаціумі, він укладає спілку з царем латинців Латином, який погоджується одружити з Енеєм свою дочку Лавінію. Але гнів Юнони не припиняється: з її волі йде проти цього шлюбу насамперед дружина Латина - Амата, потім цар рутульський-Турн, якому Лавінію обіцяно раніше. Згода між троянцями та латинцями ламається. Книга закінчується перелічуванням бойових сил обох ворожих сторін. [452]


Книга VIII
Обидві ворожі сторони шукають союзників. Турн просить допомоги у грецького героя Діомеда, який оселився в Італії, а Енееві уві сні з'являється бог ріки Тібру і підбадьорює його віщуванням, що він збудує місто на тому місці, де знайдуть свиню з тридцятьма поросятами. Підбадьорившись від цього сну, Еней шукає допомоги в аркадянина Евандра, Що мешкає на тому самому Палатінському горбі, де в майбутньому буде центр Рима. Евандр - спокійний ідилічний цар, він дає Енеєві загін війська під проводом свого сина Палланта. Тим часом Венера, турбуючись про безпеку Енея, посилає йому зброю і щит, які викував бог Вулкан; на щиті вибито майбутні подвиги і долю римлян (в. 602-731). Опис щита цікавий, по-перше, як матеріал, який доводить політичну тенденцію поеми і, по-друге, як паралель до такого самого опису в «Іліаді».
Епізоди з римської історії подані в такій послідовності. Спочатку згадується про те, як вовчиця вигодувала родоначальників римського народу Ромула і Рема (в. 630- 635). Потім накреслено деякі моменти стародавньої напівміфічної епохи: 1) Викрадення сабінянок: згідно з міфом, Рим заснували самі чоловіки; щоб здобути жінок, вони влаштували свято, запросили на нього сусідів і, в той час, коли гості-батьки тішилися різними видовищами, повикрадали їх дочок; 2) це викрадення викликало тривалу війну між римлянами й сабінянами (народом царя Тіта Тація); але сабінянки, що стали жінками римлян, кінець кінцем примирили обидві ворона сторони; далі згадуються курети - жителі сабінського міста Куреса; 3) далі йде картина страти римським царем Туллом Гостілієм зрадливого союзника, царя Альба-Лонги Метта (або Меттія) Фуффеція; 4) історія про те, як після оголошення республіки в Римі, цар сусіднього (етруського) народу Порсенна, заступаючись за вигнаного з Рима царя Тарквінія Гордого, обложив Рим, але відступив; це сталося завдяки мужності римлянина Горація Кокліта, що тільки з двома товаришами боронив міст через ріку Тібр, і дівчини Клелії (її взято заложницею, але вона втекла, кинувшись у той самий Тібр; римляни були все-таки змушені повернути її Порсенні, але, повернувшись у полон, Клелія поводилася так відважно, що цар відпустив її на волю, а разом з нею й інших заложників); 5) тоді йде епізод нападу на Рим в 399 р. (вночі галли підкралися під мури римського замка, так званого Капі-толія, і здобули б його, коли б гуси, присвячені богам, не заґелґотіли і не розбудили Марка Манлія, а за ним і інших римських воїнів; звідси й вираз: «Гуси Рим урятували»). Далі як орнамент ідуть окремі фігури: Салії (жерці Геркулеса), Луперки (жерці бога Луперка, римського Пана), Фламіни (15 жерців різних богів); священні щити зроблені подібно до щита, що за часів Нуми впав з неба; постаті підземного царства (де «грішному» Катіліні протиставиться «праведний» Катон) і т. д. [453]
Центральне місце серед цих картин займає, як і слід сподіватись від двірського поета, епізод з недавнього минулого - перемога, яку здобув сучасний цезар Август, тоді ще Октавні, над своїм суперником у прагненні до влади - Марком Антоніем коло західних берегів Греції («Актійський» -від міста Актіума- бій 31 р. до н. є.; близько Актіума острів Левката, в. 677). Бій описано в панегіричному стилі: мають вигляд напівбогів вожді Oктавіан Август, у якого на шоломі «Рідна зоря» (спогад про Юлія Цезаря, якого, за офіціальною легендою, боги перетворили на зорю; див. нижче уривок 12 з «Метаморфоз» Овідія - «Апофеоз Цезаря»), і його воєначальник Агріппа. Проти них - Антоній і його «єгипетська жінка», тобто єгипетська цариця Клеопатра. Бій обертається далі у войовниче змагання римських і єгипетських богів (Марс, Венера, з одного боку, а з другого -Анубіс та інші «потворні» боги). Як відомо, в рішучий момент перелякана Клеопатра наказала своєму флотові відступити; побачивши це, Антонів поспішив слідом за нею, покинувши флот і військо (обоє загинули в Єгипті; згідно з легендою, Клеопатра вмерла, давши вкусити себе отруйній змії). Картини «слави нащадків Енея» закінчуються тріумфом (святом перемоги) Цезаря Августа, що тривав три дні (тому- потрійний). Тут і римський «народ» у великому захопленні і подолані «варвари», що приносять дари; афри (взагалі африканці і, зокрема, карфагенці), лелеги й карійці (народи з Малої Азії), гелони (плем’я з берегів Борисфену-Дніпра), люди з Євфрату (з Месопотамії), морини (з північної Галлії), даги (з теперішнього Дагестану), вірмени (з ріки Араксу) та інші. Наведений уривок красномовно свідчить, що, розказуючи в своєму творі давню казку, поет має на меті уславлення своєї сучасності тобто монархічного режиму та його

читати