Завантажити

Переклад М.Зерова

Зміст
Книга І
Заспів
Книга ІІ
Лаокоон (в. 40-250)
Руйнування Трої. Еней залишає місто
Книга ІІІ
Книга ІV
Кохання Дідони (в. 1-89)
Книга V
Книга VI
Хід до підземного царства (в. 264-435)
Пророцтво Анхіза про майбутню славу (в. 679-853)
Книга VII
Книга VIII
Щит Енея (в. 608-731)
Книга ІХ-ХІІ

________________________________________

Книга І
Заспівом поеми є короткий переказ її змісту і традиційне звертання до Музи. Герой поеми - Еней, син Анхіза, один з троянських проводирів, після зруйнування греками Трої з волі богів і мстивої Юнони, подібно до Одіссея, довго блукає по світу (в поемі Юнона - гонителька Енея і троянців, а Венера - мати Енея - їх заступниця). Нарешті, він прибуває в Італію (Лаціум), де засновує майбутню Римську державу. Гнів Юнони - причина всіх нещасть Енея; а до гніву цієї богині подав привід троянець Наріс, син Пріама (бувши за суддю між трьома богинями, він визнав за найвродливішу не Юнону і не Мінерву, а Венеру); крім того, її непокоїть передбачення того моменту, коли нащадки троянців - римляни - зруйнують Карфаген, який так само перебуває під її заступництвом (в. 1-33).
ЗАСПІВ
Зброю співаю і мужа, що перший з надмор'їв троянських,
Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.
Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,
З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,
Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив,
Лацію давши пенатів*, а з ними - і плем'я латинське,
І Альба-лонгу стару, і мури високого Рима.
Музо, повідай мені, чим саме розгнівана тяжко
Чи то покривджена чим, цариця богів засудила
На незліченні труди та нещастя побожного духом
Батька й вождя, як богиня,- і гнівом таким пойнялася!
Місто старинне було - фінікійського люду оселя,-
Звалось воно Карфаген на лівійському березі, проти
Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне.
Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі,
Навіть і Самос забувши для нього; там зброя богині,
Там колісниця її. А на серці в богині бажання,
Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів.
Але прочула вона, що від крові троянської плем'я
Вже виростає нове* що міста поруйнує тірійців.
З'явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий,
Згине в пожарі могутність лівійська: так випряли Парки.
Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,
Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів. [437]
Ще ж ве зів'яли в душі причини скорботи і гніву.
Ще, притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса -
Прикра зневага краси божественної,- й рід ненависний,
І Ганімеда, на небо узятого, шана висока.
Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих -
Все, що зосталось від люті данайців і зброї Ахілла,-
Не підпускала до краю латинського; довго і гірко,
Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями.
Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!
Уже сьомий рік мандрують по морях троянці. На шляху до Італії, між Сіцілією і Карфагеном, Юнона насилає на їх кораблі страшну бурю, але прихильний до троянців Нептун, бог морів, приборкує хвилі, і кораблі троянців припливають до берегів , Африки (Лівії), де в Карфагені цариця Дідона радо приймає Енея і його супутників. 4 Венера наділяє Енея надзвичайною красою і запалює кохання до нього в серці .; Дідони. На пошану гостей Дідона влаштовує пишний бенкет, на якому просить Енея розповісти їй докладно про свої пригоди (в. 34-756).
[* Пенати - божества, заступники дому, від яких, за стародавніми віруваннями, походив усякий добробут родини або громади. Підтримувати і зберігати цей добробут мусили генії - охоронці домашнього вогнища - лари. Зображення пенатів зберігалися в табліні (кімнаті за головною залою - атрієм).]


Книга II
Еней розпочинає своє оповідання про захоплення і зруйнування греками його рідного міста Трої. Щоб добути місто, греки удали, що знімають облогу, і відійшли, залишивши біля мурів Трої великого дерев'яного коня, в якого посадили найкращих воїнів. Грецький шпигун Сінон перейшов до троянців і обдурює їх неправдивими оповіданнями про коня. Даремно Лаокоон, жрець Нептуна, намагається переконати троянців, щоб вони не вводили коня в місто: гадюки, які несподівано з'явились, задушують його і його синів (епізод цей дав тему відомій античній скульптурній групі, що згодом дала привід для естетичного трактату Лессінга «Лаокоон, або про межі живопису і поезії», 1766).
ЛАОКООН
(В. 40-250)
Першим за всіх на чолі, незліченним обсипаний людом,
Лаокоон запаливсь і, з високої башти спустившись,
Здалека крикнув: «Яке, громадяни нещасні, безглуздя
Вірить в одплив ворогів? Чи бачили грецький дарунок,
Щоб він без хитрощів був? Чи не давсь у знаки ще Улісс вам?
Знайте, чи в дереві цім заховались замкнуті ахеї,
А чи громаддя оце проти ваших утворено мурів,
Щоб розглядати будинки і зверху спуститись на місто,-
Чи, може, інша омана, та віри коню ви не йміте.
Що там не є, боюся данайців я навіть з дарами»*.
Мовивши слово це, спис велетенський шпурнув він щосили
В бік тій

читати