Завантажити

потворі і їй у закруглені зв'язки на шлунку
Влучив... Спинивсь тоді спис, затремтів, і від того удару
Шлунок порожній загув і глибини його застогнали.
І, коли 6 воля богів і не був нам засліплений розум, [438]
Речник умовив би нас арголійський притулок розбити,
Троя б стояла й тепер, і не впала би вежа Пріама.
Тим часом грецький шпигун Сінон своїм брехливим оповіданням умовляє троянців ввести коия в місто. Лаокоон гине.
Тут несподівано друга, грізніша подія заходить
І на стурбовані наші серця тягарем налягає:
Лаокоон, новообраний жрець моревладці Нептуна, [439]
Саме колов молодого бика на офіру святочну.
Бачим: по тихому морю два змії пливуть велетенські
Збоку, де Тенед лежить (розказую Вам - і здригаюсь!),
І, вигинаючись пружно, до берега поряд простують.
Груди в обох серед хвиль підіймаються; гребні криваві,
Знесені грізно, стоять. Хвости за собою у жмури
Хвилю збирають, і колами в'ються хребти величезні.
Піниться море і плеще, солоне... На берег виходять,
Кров'ю і полум'ям очі горять, лиховісні, неситі,
І язики ворухливі облизують пащу шиплячу.
Всі ми урозтіч, смертельно-бліді,- а вони на палкого
Лаокоона ідуть і, спочатку дітей обвинувши,
Душать обох молодят у сувоях тугих найтісніших,
Зубом отруйним у тіло впиваючись їм неокріпле.
Потім самого його, що на поміч їм кинувся збройно,
Люто хапають і в'яжуть узлами. І от уже двічі
Стан обвинули йому і, шию лускою укритим
Тілом стиснувши, здіймаються ген над його головою.

Він же, руками упершись, даремно вузли розтинає,
Кров'ю і чорною скрізь трутиною по тілу облитий,
Крики нелюдські, страшні до зір підіймає високих,
Мовби той рев, що жертвений бик видає недобитий
Край вівтаря, отрясаючи з себе сокиру непевну.
Змії ж обидва, своє довершивши, повзуть до святині
Вишнього замка і там під дахом священним Паллади
Захист знаходять, під кругом щита, біля ніг несмертельних.

Тут же новий іще жах до всіх у тремтячії груди
Вкрався, бо чутка пішла, що побила та кара правдива
Лаокоона за те, що священнеє дерево списом
Він уразив, що злочинний спис він у спину направив.
Всі закричали, тягти щоб до храму подобу, богиню ж
Треба благать.

Мури руйнуєм тоді та будинки міськії ламаєм.
Всі до роботи взялись,- вмить підкочують дужі колеса,
Щоб покотити коня, й конопляними віжками тягнуть
Шию. І входить тоді в наші мури та згубна споруда
Зброї всередині повна... Дівчата ж і хлопці тим часом
Йдуть і співають пісень і каната торкнутись хоч прагнуть,
Кінь же погрозливо йде і в середину міста ввіходить.
Рідний мій краю, і ти, Іліоне, оселя безсмертних,
Славнії мури троян! На порозі чотири аж рази
Кінь той спинявсь, і в нім віддавалася дзенькотом зброя.
Ми ж, од захвату сліпі, стоїмо на своєму й, безглузді,
В башті священній своїй встановляєм жахливу потвору.
Тут і Кассандра вуста для пророчого слова одверзла,
Та їй не вірив ніхто із обдурених богом троянців.
Ми ж, безталанні, яким наближалась остання година.
Храми богів урочисто всі зеленню вбрали у місті. [440]
[* В оригіналі: Quidquid id est, timeo Danaos et dona ferentes. Вираз цей став прислів'ям.]

РУЙНУВАННЯ ТРОЇ. ЕНЕЙ ЗАЛИШАЄ МІСТО
Далі описується ряд жахливих епізодів руйнування Трої: греки тягнуть полонену дочку Пріама, віщунку Кассандру, яку даремно намагаються відбити воїни Енея; один із грецьких вождів убиває старого Пріама біля його родинного вогнища. Опір безнадійний: сама Венера з'явилася Енееві і вмовляє його тікати з своїми близькими людьми. Але старий Анхіз, батько Енея, не згодний на це: Еней готовий удруге кинутися в бій.
Знов я меча причепив і, приладивши добре, в лівицю
Щит я поклав, а за цим лаштувався вже вийти із дому...
Тільки на ґанку умить моя жінка до мене припала
Й, ноги обнявши мені, простягнула до мене Іула.
«Вваж,- як на смерть ти ідеш, то на все нас бери із собою:
А як, досвідчений, ти покладаєш надію на зброю,
Перше наш дім захисти. Бо на кого ти кинеш Іула?
Батька на кого лишиш і свою, як ти звав її, жінку?»

Так говорила вона, і весь дім наповнявся стогнанням...
Тут появилося вмить - аж розказувать дивно вам - чудо:
Раптом між рук та обличчя у батька сумного та жінки
Вогник маленький якраз із дитячого чола Іула
Світло почав проливать, доторкатись до хлопця, лизати
Кучері в нього м'які і до чола від маківки гратись.
З остраху ми тремтимо, та волосся, укритеє в пломінь,
Струшуємо і ллємо на вогонь той освячений воду.
Батько ж Анхіз на той час зняв до зір свої очі веселі
І до небес простягнув свої руки з такими словами:
«Дужий Юпітеру наш, коли чим тебе можна вблагати,-
Згляньсь тоді, батьку, на нас і, як наша побожність достатня,-
Дай допомогу ти нам і про це об'яви своїм знаком».
Ледве це мовив старий, як ліворуч розлігся раптово
Гуркіт, і в небі, в пітьмі прокотилась зоря, за собою
Зоряний хвіст потягла і пролинула з світлом великим.
Бачимо ми, що вона, прошумівши над дахом високим,
Геть у Ідейськім гаю*, яснозорая, десь заховалась,
Тільки покинувши слід: борозна тут межею тонкою
Світить, і сіркою

читати