Завантажити

мириться з жінкою і теж помишляє про... (Жест).
Т а р а н (радісно). От бачиш! Хто раніше, хто пізніше — всі, брат, до цього дійдемо! Це тобі не старий режим!..
О н и с ь к о. Мо', й таке буде...
Т а р а н. Аби жилось погано, то й гиркай собі на здоров'я. А то ж ні. Хату поставив, як дзвін, — три кімнати. Хліб — ще позаторішній лежить. І сало, і до сала... Електрика цілу ніч світить. (Махнув у бік стовпа). Із області по знайомству цілого радіокомбайна припер, хоч так грай, хоч пластинки став. Живи під музику та чоловіка голуб, так ні... (Голосно гикнув). Хвилька нічого не підсипає в горілку? Щось мені той... (Жест).
О н и с ь к о. Гріх наговорювати! Дванадцятий рік беру в неї — і кращого самогону для здоров'я не пам ятаю...
Т а р а н. Це, мабуть, у мене нервове. Так що я хотів тобі сказати? Ага, згадав. Добре жилось єгипетським фараонам... Я десь чув, що жінки кожного ранку ноги їм цілували...
О н и с ь к о. Ще й як цілували! Фараони, брат, уміли своїх жінок у руках тримати.
Т а р а н. Молодці фараони!
О н и с ь к о. Щось і мені, той, цинком відганяє... Мабуть, Хвилька нові труби поставила... Цс-с!.. Наче хтось іде... Заховаємось?
Т а р а н. Хіба хочеш — треба...
 
Відходять, присідають за тином. По дорозі йде сумна Катерина,
з протилежного боку — Гриць.
 
К а т е р и н а (злякано). Ой!.. Хто це?!
Г р и ц ь к о. Не лякайся, Катю. Це я, Грицько. (Хоче взяти її за руки).
К а т е р и н а. Бродиш ночами, як привид. Пусти!
Г р и ц ь к о. Зачекай сваритися, Катю! Послухай краще... Сьогодні такий день, найбільше свято на землі!..
К а т е р и н а. Яке свято? Он люди вже давно сплять.
Г р и ц ь к о (урочисто). Сьогодні минає рівно два роки, три місяці й одинадцять днів, як ми почали стрічатись...
К а т е р и н а. Ой помру! (Чмихнула). Стрічатись!.. Та я тебе бачу кожного дня ось уже вісімнадцять років.
Г р и ц ь к о. Я маю на увазі той день, коли вперше відчув, що... (Раптом). Загину без тебе! Пам'ятаєш, після випуску ми всім класом пішли на берег Вербички, і там я дістав тобі лілії? Ти ще кричала: “Грицю! Не пливи — там прірва, глибоко! Вернись, рудий бісе, потонеш!” А я таки дістав, хоч плавав поганенько, бо чув, як ти дівчатам говорила, що любиш лілії над усі квіти. Не пам'ятаєш?
К а т е р и н а (зітхає). Пам'ятаю. Але де тебе сьогодні носило? Я так чекала.. Може, прийдеш...
Г р и ц ь к о. Я приніс тобі... Ось!.. (Подає Катерині пучок білих лілій).
К а т е р и н а (вражена, бере лілії. Не вірячи очам). Звідки?
Г р и ц ь к о. На Вербичці нарвав.
К а т е р и н а. На Вербичці? Так далеко? (Пригортає лілії до грудей, поривчасто цілує Грицька). Спасибі.
Г р и ц ь к о (йому перехопило подих). Катю! Хіба дванадцять кілометрів так далеко? Катю! Поцілуй ще раз — і я до світанку позбираю лілії вздовж усієї річки!..
К а т е р и н а (схиляє голову до квітів). Помовч! (Пауза).
Гриць цілує її.
(Хилиться йому на груди). Білі лілії... Я так давно не милувалася ними при місяці! (Пауза). Поглянь, Грицю, вони аж посміхаються до нас...
 
Гриць ствердно хитає головою. Вони завмерли в довгому поцілунку.
За тином почувся Таранів стогін.
 
Ходімо!.. Пора!
Г р и ц ь к о. Катю! Ну, чого ти поспішаєш! Ходімо в поле... В полі тихо так та гарно: пахнуть хліба, співає перепел, а небо... Ходімо!..
К а т е р и н а. Руда моя бухгалтерія, вже другі півні давно відспівали...
Г р и ц ь к о. Пройдемо росою аж до Заячого лісу. Люди ранком побачать стежки і скажуть: “Тут ходили закоханії” Навіть у старих залоскоче серце згадкою про юність.
К а т е р и н а. І чого ти пішов у конторники?!
Г р и ц ь к о. Кепкує! А може, під оцією рудою чуприною така фантазія палахкотить, що й письменникам не снилася...
К а т е р и н а. Милий мій Грицю! Добре тобі після конторської задухи та в поле ринути, а мені в п'ять годин треба на фермі бути. За день так накрутишся, що ждеш того вечора, як свята. Кидай бухгалтерію та йди до нас, тоді не такої заспіваєш. Кинеш?
Г р и ц ь к о. І кину.
К а т е р и н а. І перейдеш?
Г р и ц ь к о. І перейду.
К а т е р и н а. Слово?
Г р и ц ь к о. Слово. Ферми механізуємо, електродоїлки встановимо.
К а т е р и н а. В людей давно вже є, а в нас, може, тільки при комунізмі встановлять. Он твій дядько Таран третій рік обіцяє. Я б такого і дня не тримала завідуючим механізацією...
Г р и ц ь к о. Тихше, ми ж біля його хати!
К а т е р и н а. Не почує. Це барило, мабуть, насмокталося та спить, а може, десь швендяє — чарку шукає.
Г р и ц ь к о. Та кинь про нього... Підемо в поле...
К а т е р и н а. Ні, я — додому. Відпочити треба, та й мати сердяться, коли я пізно приходжу.
 
Повільно пішли вулицею.
Таран і Онисько вилазять із схованки, дивляться їм услід.
 

читати