Завантажити

ДІЙОВІ ОСОБИ:
Т а р а н — завідуючий механізацією.
О д а р к а — його дружина.
О н и с ь к о — бригадир.
У л я н а — його дружина.
А р и с т а р х — бухгалтер.
Г а н н а — його дружина.
О в е р к о — завідуючий птахофермою.
К о р н і й — колгоспний сторож.
Г р и ц ь к о — обліковець.
К а т е р и н а — доярка.
О л е н а У с т и м і в н а — дружина голови колгоспу.
П а в л и к — виконавець.
 
ДІЯ ПЕРША
 
КАРТИНА ПЕРША
 
Ніч. На сцені напівтемне. Подвір'я Т а р а н а. Між двома деревами прив'язано гамак, застелений рядном, зверху подушка. Чути пісню — співають чоловіки різними голосами, невлад:
Гей, наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося.
На сцену виходять Т а р а н, О н и с ь к о, А р и с т а р х, О в е р к о. Всі напідпитку. Зупиняються біля подвір'я Т а р а н а. Т а р а н — огрядний чоловік у хорошому костюмі, вишитій сорочці. Кашкет зсунувся набік. Рухи повільні, ліниві. О н и с ь к о вдягнений простіше, але теж добре. Без кашкета, чуб скуйовджений. Під час розмови жестикулює, ніби ловить долонями власні слова. А р и с т а р х — товстелезний, з великим животом, у солом'яному капелюсі. Комір сорочки розстебнутий, піджак тримає на руці. О в е р к о — щуплий, рухливий, кожне слово супроводжує відповідним жестом.
А р и с т а р х. Що не кажіть, а нас таки доля, хлопці, не цурається.
О н и с ь к о. Не цурається, прямо під ручки з нами ходить. Живемо в достатку!
А р и с т а р х. Живемо в достатку!
О н и с ь к о. В достатку!
О в е р к о. Як оті вареники — із сметани та в масло...
А р и с т а р х. В керівництві ходимо!
О н и с ь к о. Ходимо.
О в е р к о. На велоролерах їздимо.
Т а р а н. На моторолерах!
А р и с т а р х. Люди нас шанують!
В с і. Шанують.
О в е р к о. І начальство поважає!
А р и с т а р х. А тут — тр-р-р!
Т а р а н. Чого ж тр-р-р?
А р и с т а р х. Кажуть, “собівартість” у нас наче “висока”, з механізацією “слабкувато”... Вчора нашому голові дуже різко сказали в районі: “Якщо так і надалі буде, то...” (жест), мовляв, усіх нас чекає коліно... (Жест).
Т а р а н. Що ж, по-їхньому, наші трактори за горобцями ганяються?
О н и с ь к о. Працюють же!
О в е р к о. Працюють! Постоять-постоять — і знову... Др-р-р... (Уявляє себе за кермом).
Т а р а н. Не все ж і на техніку покладати. А живі люди нащо? Ентузіазм? Де неуправка буде (хихикнув), на жінок піднажмемо.
О н и с ь к о. Жінки будь-яку механіку замінять.
 
Сміх.
 
Т а р а н. Ще й як замінять! Жінки — така техніка, що ні тобі амортизації, ні запасних частин, ні капітального ремонту...
О в е р к о. Добірне товариство! Я так розумію: переключимо жінок на підвищені швидкості! І собівартість знизимо.
 
Всі зайшлися сміхом.
 
А р и с т а р х. Мудру голову носиш на плечах, сусіде!
О н и с ь к о. Давайте, хлопці, на радощах “Рушника” втнемо. (Затягує). “Рідна мати моя...” (Фальшивить). Затягуй, Аристарше!
А р и с т а р х. Не можу. В сон кидає. Покотимо, Оверку, додому!
О в е р к о. Покотимо! На добраніч! Дасть бог день...
А р и с т а р х. Дасть бог і чарку...
 
Пішли.
 
О н и с ь к о. І ми по хатах, чи що?
Т а р а н. Добре тобі, Ониську! Прийдеш додому, вицідиш глечик квасу для прохолоди, простягнешся під яблунею, жінка мовчки чоботи з тебе зніме, подушку підіб'є — і спи собі на здоров'я! А тут... (Безнадійно махнув рукою).
О н и с ь к о. На себе ремствуй! Учить жінку треба!.. Моя теж така була, а тепер хоч до рани прикладай. А ти — ліберал!
Т а р а н. Я ліберал! (Б'є себе в груди). Я ліберал?! Ні, брат! Я вже твердо вирішив — досить!.. (Таємниче). Кину я свою Одарку! Кину — і край!.. Не до пари вона мені. Дівкою ще наче личила, а тепер занехаялась, постаріла, теплого слова не почуєш від неї. Тільки гир та гир. І по господарству порядку немає, і на роботу ніколи не вийде. Р-р-розведусь!..
О н и с ь к о. Розійтись — не штука. Тільки ж мороки до дідька, та й витрати неабиякі...
Т а р а н. Яка морока? Ти газети читаєш?
О н и с ь к о. Само собою...
Т а р а н. Читаєш, мабуть, з п'ятого на десяте. В кожній же газеті пишеться, що хтось “порушує справу про...”. (Жест). Та це ж по району... А в області? А в республіці? А в Союзі?.. А на планеті?.. Мільйон мільйонів — і нічого... Да...
О н и с ь к о. Воно так, звичайно, тільки чужого собака кусає — тобі не боляче, а на самого комар сяде — вже і руками махаєш.
Т а р а н. Ні-чо-го!.. Треба, так і я помахаю.
О н и с ь к о (подумавши). Я чув, і голова наш не

читати