Завантажити

помінятись... А дзуськи!..
О н и с ь к о. А проситимуть?
Т а р а н. Побачиш. Але провчити їх треба. Договір, товариство, такий: не згоджуватись ні на що, наче не до нас мова! Марку тримать! Ясно?
О в е р к о. Щоб не кортіло на наше місце!
О н и с ь к о. А якщо не попросяться?
Т а р а н. Дурний ти, Ониську, хоч об дорогу вдар! Корову кожен видоїть, а бригадиром тепер з головою треба бути.
А р и с т а р х. Так-то воно так, тільки ж... (Крутить головою). Там дух дуже далекий від конторського... (Жест).
К о р н і й. Від цього духу габарити меншають.
А р и с т а р х. “Меншають”! Побачимо, як ти відвикатимеш спати по двадцять годин на добу.
Т а р а н. Товариство, нам не сваритись треба, а гурту держатися — допомагати один одному.
А р и с т а р х. Спробуємо...
О в е р к о. І кожну роботу починати з пісні! Щоб у жінок від заздрості в носі перчило!
А р и с т а р х. А якої ж пісні співати?
О н и с ь к о. “Рідна мати...”
О в е р к о. Ні! Ні! Найбадьорішої! Щоб радість було видно! (Співає).
Т а р а н. Корнію, давай ти!
К о р н і й. “Если бы парни всей земли...”
 
Всі підтягують.
 
Т а р а н. Коли вони почують пісню і попросяться на свої місця, прикинемось, що не чуємо...
О в е р к о. Поглухли.
Т а р а н. Попросяться вдруге, а ми ще голосніше.
О в е р к о. І коли вже втретє умовлятимуть...
Т а р а н. Навколішках!
О в е р к о. Тоді згодимось.
К о р н і й. Але скажемо: сидіть і не рипайтесь більше!
О н и с ь к о. А коли й вони вдарять по голосах?
Т а р а н. Не вдарять! Побачиш! Ну, браття, закочуйте рукава! Побачимо, чий козир буде старший! За мною!
 
Виходять.
Затемнення
 
КАРТИНА ТРЕТЯ
 
Подвір'я Тарана. У всьому помітна невміла чоловіча рука: сушиться дитяча білизна, простирадло, посеред двору — віник, порожнє відро, перевернуті ночви. Таран у фартусі, рукава сорочки закочені, голова пов'язана рушником. Він оскаженіло місить тісто в діжі, яка стоїть на
ослінчику. По радіо чути бадьорий марш.
Т а р а н (не виймаючи рук з діжі, важко дихаючи). Господи, за які гріхи отака мука?! (Віддихується). Чи воно борошно погане, чи вчинив не так?..
 
Входить Онисько. На голові у нього хустка.
 
О н и с ь к о (весело). Видно, що Гапка млинці пекла, бо ворота в тісті.
Т а р а н. Невже в тісті? Будь другом — витри!
О н и с ь к о. Навіщо? Собаки злижуть. Я вчора теж замісив. Таке було, і не кажи: і на воротях, і на порозі, і на перелазі. А сьогодні вже й сліду не лишилось: то кури поклювали, то пси поласували.
Т а р а н. Віриш, дві години оце мучусь, а толку ніякого. То було рідке, підсипав борошна, стало таке, що рук не вирву. А чого це ти хустку нап'яв?..
О н и с ь к о. Щоб корови не лякались, думатимуть, що Уляна.
Т а р а н. Он воно що! Тоді візьми он Одарчину та й мене запни.
О н и с ь к о. Тебе як: на потилицю зав'язати чи під бороду?
Т а р а н. Давай під бороду: мухи кусають, а одганяти ніяк.
О н и с ь к о (зав'язує Тара нові хустку). Та в тебе, голубе, й вуса в тісті!
Т а р а н. От морока! Відріж їх! На біса вони мені! Онисько. Здурів, чи що? Ти ж сам говорив колись, що вся краса мужчини в вусах!
Т а р а н. А на дідька вона мені тепер — ота краса? Світ не милий. Ріж — і крапка!
О н и с ь к о (важко зітхнувши, одрізує вуса). Чи думав я коли, що доведеться тобі таку операцію робить?!
Т а р а н (глибоко зітхнувши). Погані наші справи...
О н и с ь к о. Води підлий!
Т а р а н. Нікуди.
О н и с ь к о. То міси жвавіше!
Т а р а н. Руки потерпли. (Насилу вириває руки з діжі, витирає об фартух). Будь другом, скрути мені цигарку, бо вже вуха попухли.
О н и с ь к о. Сам би радий закурить, та не можу.
Т а р а н. Чому?
О н и с ь к о. Пальців не зведу докупи. П'ятнадцять корів по чотири дійки — це шістдесят?! І кожну треба видоїти. Повіриш, вночі снилося вим'я таке, як клуня, а дійки, — як голоблі, а я маленький, наче комар, причепився на дійці та й гойдаюсь. Прокинувся від жінчиних стусанів. Кричить на мене: “Не щипайся, дурню!” Я змовчав. Що скажеш?
Т а р а н. Погані наші справи!
О н и с ь к о. Ой не кажи. Прийшов до тебе просити, чи не позичиш мені хоч паляничку, коли спечеш?
Т а р а н. Ти ж учора пік!
О н и с ь к о (махнув безнадійно рукою). Пік, та не допік... Взяв муки... Словом, ніякого хліба не вийшло.
Т а р а н (показує на діжу). Думаю пирогів спекти. Забажалося Одарці гостей привести. А хліб у мене в печі, зараз виймати буду.
О н и с ь к о. То виймай, мо', якраз вдався?
Т а р а н. Постій тут, щоб, бува, горобці не пожартували над тістом, а я зараз... (Іде в хату).
О н и с ь к о (заглядає в діжу, виймає звідти щось, розглядає). Збрехав, ідол!

читати