Завантажити

і так — чиряк у мене. Він придивився і каже: “У вас хурункул”. А я йому: “Чиряк”. Він довго гортав якусь книжку й знову до мене: “Хурункул”. А я йому: “Ні, чиряк”. Думав він, думав і написав мені бюлетеня на три дні, поки вияснить, що воно за хвороба — чиряк.
Т а р а н. Видно, дуже молодого лікаря до нас прислали?
О в е р к о. Не в тому річ. Хлоп'я воно непогане. Але виросло в місті, зразу після школи в інститут — так живого чиряка і не бачило.
Т а р а н. А в мене і знаку ніде на прищик немає.
О в е р к о. Посидь на чомусь холодному.
Т а р а н. Де ти знайдеш холодне місце в таку спеку?
О в е р к о. Біля колодязя — на цямрині, там же цемент. Посидь з годину!..
Т а р а н. Годину? Тут хвилини вільної немає. От життя — чиряка і то ніколи нажить! Будь здоров! Мені ще роботи по вуха!
О в е р к о. Мені теж треба сарафани шити. Бувай здоров! А чому ти не співаєш, як домовились? Жінки ще подумають, що нам тяжко, і почнуть сміятись...
Т а р а н. Куди там співати! Ридма ридати хочеться!
О в е р к о. А як же з маркою?
Т а р а н. Не дражни мене, Оверку, бо розсерджусь і скажу, як...
О в е р к о. Ясно. (Навшпиньках виходить).
 
Згодом заходить Аристарх, змучений, насилу переставляє ноги.
 
А р и с т а р х (простогнав). Боже поможи!
Т а р а н. Тебе ще не вистачало... Тут цілісінький день наче мужеська консультація: не той, то інший вештається — працювати ніколи.
А р и с т а р х. Сам винен! Збудував хату на роздоріжжі — от ніхто й не минає, хоч би й хотів. Перепочити можна?
Т а р а н. Кажи швидше, чого прийшов? Бачиш, чоловік пироги збирається пекти?
А р и с т а р х (хоче підійти до діжі). Пироги...
Т а р а н. Не підходь!.. Ти ж увесь той... пропитаний...
А р и с т а р х. Не троянди вирощую, а свиней. Не лише пахну — скоро хрюкати почну. А сісти можна?
Т а р а н. Сідай, тільки подалі...
А р и с т а р х. Свинарник збудували цегляний, навіки! А на біса він такий потрібний, коли в ньому ні дихати, ні повернутись ніде?
Т а р а н. А хто будував?
А р и с т а р х. Ми з тобою... Думалось, як краще... Кіношники, кореспонденти приїздили... Всім було добре, а свиням, виявилось, погано.
Т а р а н. Сам же на правлінні виступав. “Треба, — кричав, — так будувати, щоб по всіх газетах луна пішла!”
А р и с т а р х. Каюсь, виступав...
Т а р а н. Тепер мовчи та диш на батьків книш. Проси техніку, щоб конвейєром все подавалось...
А р и с т а р х. Куди там техніку, тачкою насилу проїдеш... Ось... За тиждень спересердя кілограмів двадцять скинув. А це прийшов просити: чи немає в тебе якихось стареньких підтяжок, бо ще день — і штани в зубах носитиму.
Т а р а н. Я сам шосту дірку в поясі проколюю, не допомагає. Застібаю петлю штанів на гудзик сорочки. (Показує). Ось так... Помагає...
А р и с т а р х. Спасибі на добрім слові! Так, кажеш, пироги...
Т а р а н. Давай, давай! Проходь!
А р и с т а р х. Гірка наша доля чоловіча, така гірка, що... (Повільно пішов похнюпившись).
Т а р а н (продовжує місити тісто. Глянувши на вулицю). Знову когось чорт несе! Ну, не дадуть спокійно діла зробити — хоч гвалт кричи! От напасть! Чи хату перенести, чи вовкодава злющого придбати. Заховаюсь! Подивиться, що немає нікого, і піде. (Витирає руки об фартух і ховається). Входить Катерина, рум'яна від роботи і сонця, чимось схвильована.
К а т е р и н а. Немає нікого, чи що? Агов, дядьку!.. Чи, може, тепер треба називати дядиною? Дядьку-дядино, де ви там?.. (Заглядає в діжу). Ой помру, тісто замісив, значить дома. Треба зачекати, а то покинув діжу напризволяще і пішов... (Накриває діжу рушником).
 
На ганок виходить Таран.
 
Т а р а н. Ти що ж думаєш — у мене прохідний двір?
К а т е р и н а. Здрастуйте, я до вас у справі.
Т а р а н. Яка тепер до мене може бути справа! Кажи, чого прийшла, часу немає!
К а т е р и н а. На вашого племінника скаржитись.
Т а р а н. Накоїв щось?
К а т е р и н а. Та ні. Отож перейшла я працювати в контору замість нього, а його на свиноферму послали...
Т а р а н (гірко). Не на нього одного така напасть...
К а т е р и н а. Не в тому річ! Мені обридло в конторі сидіти, над рахівницею куняти. Хочу до діла, а Грицько вперся і слухати не хоче про бухгалтерію.
Т а р а н. Не хоче?
К а т е р и н а. Не хоче. Каже, сподобалось йому на фермі. Вирішив викликати на змагання дядька Аристарха і показати йому, як треба працювати. І в контору, мовляв, ні за які гроші не повернеться!
Т а р а н. Здурів парубок.
К а т е р и н а. Умовте його, дядечку, повернутись назад! А то крутиться так з ранку до ночі, світу білого не бачить за тими свиньми.
Т а р а н. Я з нього дурощі вижену!
К а т е р и н а. Спасибі вам! Повік не забуду!
Т а р а н. Немає за що. На

читати