Завантажити

калини). Візьми!..
Г р и ц ь к о. Калина?
К а т е р и н а. Під осокором, біля нашої криниці, росте. Ішла сюди, а вона ніби просить: зірви мене, я тобі в пригоді стану! От я й зірвала...
Г р и ц ь к о (сумно). Калину дарують перед розлукою...
К а т е р и н а (швидко). І перед весіллям... (Спохватилась).
Г р и ц ь к о. Такого я ще не чував...
К а т е р и н а. А мені мати казали... Хочеш, я тобі повідаю? Було це в сиву давнину... Ще тоді, як в нашім краї розбійничали коршуни-ординці... В темні ночі, коли тільки пугач шугав над землею, прокрадались вони глухими дорогами, щоб здобути українських красунь дівчат...
Хижими круками налітали ординці на заснулі села. Ще палахкотіло полум'я, замітаючи сліди закривавлених ятаганів, а круки-ординці поверталися з багатою здобиччю.
Не плакали горлиці-полонянки, страшне горе висушувало їм сльози, а ще страшніше горе чекало їх: хоч і золоті, а кайдани, хоч і розкіш, а в рабстві, хоч і лишиться краса, та осоромленою буде — дістанеться нелюбому, некоханому...
І вирішили тоді дівчата: не бути цьому!
Темної ночі, на коротких перепочинках, полонянки вихоплювали в ординців мечі, краяли свої обличчя, нівечили свою вроду. Хай лишиться вона навічно в отчім краї!
І от на тому місці, де дівчата розлучались із своєю красою, виростала калина... Омита росою, овіяна вітром, напоєна щедрою землею, вона росла, красива та горда. Тільки сонце сміло цілувати її кетяги — червоні, як уста дівчини.
Тож і дарують дівчата калину тому, хто заполонив їх серце, кого назвало воно своїм судженим... Так мені мати казали.
 
Здалеку чути пісню.
 
Г р и ц ь к о. Чуєш?
К а т е р и н а. Про калину співають.
Г р и ц ь к о. Ходім до них.
 
Обнявшись, виходять.
Завіса
 
КАРТИНА ШОСТА
 
Біля контори колгоспу. Садочок, лавочки. Дошка показників. Входить Онисько,
присідає на лавочку.
 
О н и с ь к о. От де благодать — тихо, як у вусі. Повітря чисте, як в будинку відпочинку. І конторників не чутно, розбіглися. Мабуть, уповноважений має приїхати...
 
Входить Корній, згорблений, у руках ціпок.
 
К о р н і й. Дихаєш? (Подає руку). Не жми, ради бога, за пальці, це ж тобі не дійка!..
О н и с ь к о (сміється). Професійна звичка, брате! За день п'ять тисяч разів доводиться отак робити... Тепер я навкулачки будь-кого поб'ю!
К о р н і й. А в мене де й сила ділась. Повіриш, розігнутись не можу, так поперек болить. Півтора гектара буряків, три гектари кукурудзи, і все це треба пройти рачки... І не раз! Ой!..
О н и с ь к о. Зате жіночка в тебе нівроку погладшала, зарум'янилась.
К о р н і й. Чом же їй не гладшати? Увечері візьме патерицю та йде спати під комору. Сторож називається! Прийде вранці додому — поснідає готовеньке і знову хропака... (Зітхає). Та хіба тільки моїй так живеться? Он Охрімова — погнала чоловіка цеглу робити, а сама молоко возить. Пика більша бідона! Плаття на ній тріщить по всіх швах, не витримує ніякої критики. Інтелігенцію з себе корчить то в конторі, то біля кооперації крутиться.
О н и с ь к о (зітхнув). Жінкам добре живеться!
К о р н і й. Бо при владі. Не чув, чого це нас зганяють?
О н и с ь к о. Чертова накачка!
К о р н і й. Мене вже качать нікуди. Вчора прасую своїй спідницю, а вона ходить круг мене — те не так та оте не так. То якогось рубчика придушить, якесь плісе-гофре. Я розсердився, гофруй, кажу, сама. Вона як схопить утюга та на мене. Якби не відхилився, стругай домовину. Як був при здоров'ї, то держала, а тепер, каже, кину. (Витирає сльози).
О н и с ь к о. В тебе дріжджів немає? Хочу млинців спекти.
К о р н і й. Після зборів зайдемо — дам.
О н и с ь к о. І соди?
К о р н і й. І соди. В мене все є. Жінка вередлива, доводиться то млинці, то вареники, то калачі пекти. Я в домі всякі марципани держу.
 
Входять Таран і Аристарх.
 
А р и с т а р х. Шановному товариству... Сядемо, Таране, отут... Спочинемо...
Т а р а н. Де-небудь, аби сісти... Ой!..
 
Сідають.
 
А р и с т а р х. Так ото таке зі мною робиться: на два пуди схуд.
Т а р а н. У ці штани тепер троє таких, як ти, влізе.
А р и с т а р х. А ти на що перевівся? Ще ж тільки сорок років, а вже старий, як дід.
Т а р а н. Одарка дорікає: згорблений, невеселий...
А р и с т а р х. Повеселишся... Я оце в своєму карцері трохи оговтався, ніби легше стало. А тут ще нова морока: Гриць на змагання мене викликав по свинях, треба тягти... (Низько схилив голову).
Т а р а н. Болючі струни смикає Грицько. Правда твоя, сусіде, кепське діло наше... (Теж знидів).
 
Входить Оверко з дитиною на руках.
 
О в е р к о. Добірному товариству моє шануваннячко. Здорові були, орли!..
А р и с т а р х. Здоров, здоров, модистко!
О в е р к о. Не

читати