Завантажити

Кривальський, заклавши руки за спину.
-- Так, нас навідав чемпіон Республіки, -- поклав Арсен Погуляй руку на плече Іванові.
-- Що ти верзеш? -- не стримався Кривальський. – Менше треба пити! За роботу, лайдаки!.

-- А-а, пан Кривальский ще не знає! -- Арсен простягнув заступникові директора заяложену газету.

Той швидко пробіг очима текст, потім зупинився, глипнув на фото, далі -- на Івана і ще раз -- на фото.

-- О! Сам Іван Сила! -- розплився він у посмішці. -- Я маю честь вітати вас у нашій установі. Може зайдете на кавусю? -- він гречно схилив голову.

-- Дякую, -- відказав Іван. – Маю роботу.

-- Ви десь поблизу працюєте? -- пана Кривальського було не впізнати. Тепер він був сама люб’язність.

-- Я працюю у вас, -- засміявся Іван.

-- У мене? -- остовпів Кривальський. – Себто, як у нас?

-- Я – вантажник, і коли ваша ласка, то я би взявся до роботи. Страшенно хочеться щось подвигати, -- Іван розправив плечі і пішов до товаришів, які вже почали тягати пивні діжки.

Кривальський так і залишився стояти, час від часу глипаючи то на газету, то на свої черевики. Він поволі побрів до свого кабінету. Наступного дня в коридорі біля дверей заступника начальника з’явилася елегантна табличка: “Тут працював чемпіон Республіки Іван Сила – гордість нашої залізниці”.

Щоправда, “гордість залізниці” про пам’ятну дошку так і не довідалася. Відпрацювавши свою зміну, Іван повів хлопців на пиво, щедро пригощаючи їх за наймиліше у своєму житті вшанування.

РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ, В ЯКОМУ АГЕНТ ФІКСА ВИКРИВАЄ АНТИУРЯДОВУ ЗМОВУ

Фікса увірвався до кабінету капітана Миколайчика без попередження. А оскільки пан капітан якраз підрівнював пилочкою нігті, то йому стало страшенно незручно.

-- Агенте 008, що ви собі дозволяєте? -- почервонів він.

-- Пане капітане, справа надзвичайної ваги, -- Фіксі знову запаморочилося в голові, і він схопився за стіл.
-- Я бачу, з вами не все гаразд, -- Миколайчик вказав рукою на стілець.
-- Пане капітане, на вашого найкращого агента вчинено замах, -- Фікса з полегшенням сів і обтер спітніле чоло хустинкою. – У четвер, коли я вже все дослідив і збирався покидати зону спостереження, мене підло заманили в пастку і вчинили розправу.

Капітан із цікавістю почав слухати: аби провести Фіксу, треба бути вельми кмітливим.
-- І скільки їх було? -- запитав він, дістаючи із шафи почату коробку цукерок.
-- Двоє. Але один із них...Один із них... -- від хвилювання агентові аж сперло подих.
-- Так хто був один із них? -- капітан Миколайчик підсунув цукерки до Фікси. – Підсолодіться, голубчику!

Той кинув собі до рота відразу кілька трюфелів і почав шалено жувати.
-- Один іж них – чемпіон Решпубліки ж бокшу, -- прошамотів він набитим ротом. – Шебто, жі штанги.

-- Ви хочете сказати, що це той молодик, який переміг нашого Магдебуру? – пещена рука капітана теж потягнулася за цукеркою.

-- Так, пане капітане, саме це я і хочу сказати, -- обличчя агента розпливлося в посмішці.

-- А що з вашими зубами? -- раптом запитав Миколайчик.

-- Не зрозумів, -- стривожився Фікса.

-- Гляньте, -- Миколайчик подав йому маленьке люстерко, яке завжди носив у кишені.

-- О, діво Маріє! -- заволав на весь кабінет Фікса. У низці його рівних білих зубів тепер зяяли дві чорні дірки. -- Він вибив мені два зуби! -- заламував руки агент. – Як я тепер прийду до мами в гості? Вона мене приб’є!.

Капітан Миколайчик дістав із шафи почату пляшку коньяку.

-- Заспокойтеся, Фіксо, -- почав наливати він у манюсенькі чарочки. – Ми представимо вас до урядової нагороди. Але спочатку розкажіть, що ви винюхали.

-- Значить так, -- агент 008 знову став втіленням професійності. – Доповідаю: на вокзалі діє злочинне угрупування, яке займається контрабандою в особливо великих розмірах. Крадуть цілими ешелонами. Ниточки, -- тут Фікса підняв палець. – тягнуться аж догори.

-- І дуже догори? -- капітан Миколайчик показав очима на стелю.

-- Дуже, -- тихо видавив із себе Фікса.

Капітан Миколайчик розмірковував. Якщо ниточки контрабанди ведуть так угору, то невідомо, куди вони заведуть. А неприємностей не хотів ніхто, в тому числі і пан капітан, який вирізнявся вишуканістю і тактом. Може, зупинитися на нижчому рівні?

-- А хто у банді оцей чемпіон? – задумано мовив він.

-- Він очолює бойовиків, -- з готовністю доповів Фікса.

-- І багато у них бійців? -- Миколайчик продовжував про щось розмірковувати.

-- Багато, -- Фікса нагнувся до капітана. – Ви просили довідатися про такого собі доктора Брякуса. Так-от, цей тип є їхнім шефом. Діють під прикриттям домашнього спортивного клубу. Вдома у Брякуса – штаб-квартира і навчальний центр штурмовиків. Не здивуюся, якщо там виявиться і склад зброї. Діяти треба негайно!

-- Ну це нам вирішувати, коли діяти, -- з притиском зауважив Миколайчик. Була п’ятниця, а пан капітан вельми не любив розпочинати щось перед вихідними. Суботня гра у гольф – це святе.

-- Почнемо операцію з понеділка, -- прийняв він рішення, беручи

читати