Завантажити

зубами, не закінчивши думки. -- На сьогодні тренування завершено, -- раптом розсміявся Брякус. – Хлопці, я вас люблю! Який фантастичний день! Цінуйте життя, дорогенькі мої! Воно – прекрасне!

Учні ніколи не бачили таким наставника. Він щасливо посміхався, допомагав їм одягатися і пурхав по газону, як метелик. (Можливо, у минулому він був бетменом?). А на прощання послав усім повітряний поцілунок. “Оце так-так”, -- пошкрябав потилицю Іван Сила і насунув на очі картуза. Не пообідавши, він поплентався до вокзалу. “Для чого встановлювати рекорди, якщо після них забувають нагодувати?”, -- міркував дорогою парубійко .

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ, В ЯКОМУ АГЕНТ ФІКСА ВИКОНУЄ ДОРУЧЕННЯ УРЯДУ

Уже другий день перевдягнений у жебрака агент Фікса проводив на вокзалі. Він начепив темні побиті окуляри, дірявий капелюх та секонд-хендівський одяг невідомого фасону і кольору, й скреготливим голосом просив: “Подайте інвалідові Великої війни”. А поміж тим своїм шпигунським оком та вухами все бачив і чув, час від часу щось нотуючи олівцем у маленькому блокнотику.

“Пода-а-а-йте інвалідові”, -- затягнув учергове Фікса, коли його хтось легенько шарпнув за рукав. Перед ним стояв підліток з давно непратим волоссям і нечесаним одягом (можна навпаки, але від цього нічого не зміниться), який тинявся вокзалом. “Чого тобі?”, -- визвірився він на Міху (а це був таки Голий).

-- Дядьку, вас там кличуть. У дуже важливій справі. Просили прийти непомітно, -- промовив він янгельським голосочком. “О! Це цікаво, -- зрадів агент. – Хтось хоче здати таємну інформацію”.
-- Веди, синку, веди, -- продовжував грати жебрака Фікса. – Бог віддячить тобі за добрі справи.

Вони зайшли між вагони.

-- Треба пролізти під ешелоном, аби не обходити цілий потяг. Вас чекають там, -- показав Міха рукою. (Це було самотнє дерево прямо по курсу, яке слугувало бродяжкам за туалет). Агент на всяк випадок стис у кишені пістолет і, кректячи по-старечому нагнувся. (У ньому помер великий актор малого театру).

У цю мить хтось втелющив його з розмаху по потилиці дошкою, які лежали тут штабелями. Фікса зойкнув і розпластався на землі.

Міха став гарячково нишпорити в його кишенях, поки не наткнувся на посвідчення таємного агента 008. Тепер уже зойкнув Голий, але не надовго, бо рука Фікси мертвою хваткою вчепилася йому в горлянку.

-- Я не-е зна-а-в, -- пробував виправдатися Голий.
-- Падлюка! Босяк! Голодранець! -- зло сичав агент 008. – Ти теж в їхній банді! Тобі наказали мене прибрати, чи не так?!

Він вигнув малому руку і прикував наручниками до себе.
-- А тепер ходімо! І без зайвого писку! А то зітру в порошок, паскудь!
Фікса нарешті намацав свої темні окуляри під вагоном і вони рушили чудернацькою парою.

Перед відвідувачами вокзалу відкрилася жаліслива картина -- двоє нещасних бідаків, які обійнявшись, шкандибали назустріч долі. “Подайте інвалідам Великої війни”, -- раптом жалібно затягнув Міха. Фікса його щосили вщипнув, та було пізно.

“Держіть, голубчики”, -- не втрималася сердешна бабуся і вручила їм по пиріжку з капустою. Однак інваліди їй навіть не подякували.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ, В ЯКОМУ ІВАН СИЛА РОЗРЯДЖАЄ СИТУАЦІЮ

Від шампанського в Івана трохи гуло в голові, адже алкоголю він ніколи не вживав. І взагалі вів здоровий спосіб життя. Тому побачивши Міху, який переходив вулицю з невідомим попід руку, привітно їм загукав. На диво, вони навіть не зупинилися, а вусатий чолов’яга почав на Івана раз у раз озиратися.

Це здалося новоспеченому рекордсменові незвичним. Та й кортіло розповісти товаришеві про свої успіхи, тому він вирішив солодку парочку наздогнати. Бачачи, що за ними швидко йде здоровань, агент Фікса прийняв єдино правильне рішення: зустріти ворога у всеозброєнні, але з максимально вигідної позиції. Він звернув у найближчий під’їзд і сховався за вхідними дверима, при цьому так стиснувши хлопчині горлянку, що той не міг навіть пискнути.

-- Міхо! Ти де? -- почувся зовсім близько голос Івана.

Ще мить -- і його могутня постать з’явилася у дверях. Фікса з усієї сили вдарив рукояткою револьвера Силу в потилицю. Але в останній момент Міха його штовхнув, тож удар вийшов змазаним. Було боляче, але не смертельно.

Не довго думаючи, Сила з розвороту тріснув у голову постаті, яка так погано вітається з незнайомими. Та тільки йойкнула і обм’якла, поволі сповзаючи на підлогу. Разом з нею завалилася і постать менша. Сила схопив їх попід руки, мов два мішки картоплі, і виволік на Боже світло.

Фікса і Голий мирно лежали на травичці, мов янгелики, а Іван гарячково думав, як їх привести до тями. Часу не було зовсім, адже довкола снували люди. Треба було діяти. Сила спробував пошукати ключі від наручників у кишені агента 008, але, натрапивши на поліцейське посвідчення, від несподіванки присів. Події набирали неприємного розвитку.

Краєм ока Іван помітив, що пані, яка гуляла з песиком, зупинилася і стала уважно придивлятися до того, що відбувається.

-- Дідько лисий! -- вилаявся він. – Цього ще тільки

читати