Завантажити

не вистачало.

І взявши кайданки в руки, щосили рвонув. Наручники з легкістю розлетілися. “Ого, Іване!”, -- задоволено гмикнув він. – “З тебе будуть люди!”. І завдавши тіло побратима на плече, чимшвидше почимчикував до вокзалу.

За хвилину пані в капелюшку стояла над Фіксою, а її маленький друг лизав його щурячі вуса, поволі приводячи агента 008 у стан бойової готовності.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ, В ЯКОМУ ПРО ІВАНА СИЛУ ПОЧИНАЮТЬ ГОВОРИТИ

Зал, в якому проходили змагання, був переповнений. Ще б пак! Чемпіонат республіки – то вам не фіглі. Вправи виконувалися у кількох видах. Кожен робив по три спроби.

Безперечним фаворитом вважався дворазовий чемпіон Магдебура. До того ж, він представляв силові органи. А силові органи – це майже Республіка. А ображати Республіку... Хотів би я побачити такого сміливця!

У молодості Магдебура був поліцейським, і чи не в кожному поліцейському управлінні висів його портрет. Навіть у кабінеті капітана Миколайчика Магдебура був присутній -- у вигляді невеличкого настільного календаря. Щоправда, той домалював чемпіонові вуса і ріжки. Але це свідчило не про неповагу, а про любов пана капітана до мистецтва.

Не дивно, що й на чемпіонаті Магдебура мав найбільшу групу підтримки. Аби уникнути зайвих балачок, поліцейські були переодягнені в цивільних. І за порядком подивляться, і свого підтримають -- вважало керівництво.

Зал тривожно мовчав. Магдебура робив останню спробу встановити новий рекорд. Окрім нього, попередню вагу зумів взяти тільки нікому невідомий парубійко з гоноровим прізвищем Сила. Але ж по ньому видно – що це справжній селюк. Чемпіон не може програти ТАКОМУ. Це би була ганьба на всю Республіку.

Магдебура налаштовував себе на позитивний лад, подумки стаючи першим в історії змагань триразовим переможцем. Він довго змащував руки спеціальним порошком, аби не ховзали руки. Силувано посміхався в об’єктиви фотокамер. Глибоко дихав своїми конячими грудьми, поміж тим кілька разів посилаючи повітряні вітання знайомим дівицям.

“Маг-де-бу-ра! Маг-де-бу-ра!”, -- почав скандувати зал. Все! Він підійшов до штанги, взявся за неї руками і набравши повні легені повітря, почав встановлювати рекорд.

Але що це? Піднята над головою чемпіона штанга спочатку хитнулася в один бік, далі -- в другий, а за секунду рухнула на землю, ледь не розтрощивши йому ногу. Зал голосно зітхнув: нова вага не взята.

Щоправда, ще одна спроба залишалася в Івана Сили, а далі судді повинні порадитися, як діяти далі. Ніхто жодних ілюзій на якогось там Івана, та ще й подумайте – Си-лу! (оце поганий смак!) – не покладав. Тому чимало глядачів, потягнулися на перекур, уже на ходу сперечаючись, яким буде рішення суддів.

Між тим Іван зійшов на поміст, глипнув у зал і проказав найкоротшу молитву, яку знав: “Боже, поможи!”. Його група підтримки складалася аж із трьох осіб: Станіслав, Корнелій і, ясна річ, його поважність Міха Голий, котрий заради цього випадку у когось позичив (маємо надію, що все-таки позичив) майже не ношений піджак.

-- Дай їм, ведмедю! -- крикнув на все горло Міха, чим привернув увагу переодягнених поліцейських, себто півзалу.

Іван це розчув. Розвеселілий, з легкою душею взявся за штангу. “А-ах!”, -- раптом вигукнув увесь зал, а потім зірвався на ноги. Іван впевнено тримав штангу над головою і посміхався фоторепортерам. Вони без угаву клацали камерами і цьому, здавалося, не буде кінця.

Приголомшена публіка не знала, як реагувати. Кілька секунд панувала мертва тиша. Коли ж він опустив штангу і суддя оголосив, що новим чемпіоном Республіки став Іван Сила, зал вибухнув.

Поки переможець обіймався з тренером, журналісти почали видиратися прямо на сцену. Дехто з них вже голосно диктував сенсацію. Інші з мікрофонами обступили нового чемпіона, вимагаючи інтерв’ю. Поліцейські повставали і почали озиратися на керівництво, чекаючи команди. Але наказу не було, бо начальство тільки лаялося, не очікуючи такого повороту.

Магдебура у супроводі кількох старших офіцерів розлючено покидав зал, запевняючи, що ЦЕ -- провокація, і він ЦЕ так не залишить. Болільники хапалися, хто за голову, а хто - за серце, програвши значні ставки. Одне слово, якщо ви можете уявити на кілька хвилин божевільню, то ви все побачили.

Тільки одна людина у залі сиділа непорушно. Це був Міха Голий. По немитому обличчю він розмащував сльози. Так-так, цей привокзальний бродяга, пройдисвіт і злодій плакав. Можливо, вже заради цього варто було встановлювати республіканський рекорд?

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ, В ЯКОМУ АГЕНТ ФІКСА ЧИТАЄ ГАЗЕТУ.

Агент Фікса ледве розліпив око і подивився на білий світ. Білий світ виявився направду білим. Як не дивно, все довкола білосніжило, сніжило, ніжило. Фікса втомлено стулив повіки, але через хвильку вирячив очі і скочив на ліжку.

-- Де я? -- крикнув він, але від різкого руху у нього запаморочилося в голові і всередині щось боляче тенькнуло. -- Ой! -- застогнав Фікса і опустився на подушку.

-- О, ви вже прокинулися? -- поруч з агентом лежав

читати