Завантажити

зі стоячим Бенциком. Тому, коли хлопчина підняв голову, їхні носи мало не перечепилися. Від несподіванки Бенцик відскочив.

-- Це значить, -- повільно мовив Іван – що хтось хотів цієї аварії.

--От-от! – задоволено потер руки старший слідчий. – І кому, як не вам, вона була найвигідніша? Га, пане Сило?

Іван задумано почухав потилицю. В цього прокурора дивна логіка. Хіба не Брякус зробив його чемпіоном? Хіба не розповідав він дорогою про їхні грандіозні плани? Хіба не він збирався з понеділка подвоїти йому платню? Тепер же зі смертю наставника Іван опинився знову на вулиці.

-- Вона була вигідна конкурентам Брякуса, -- спокійно відповів Іван. – І взагалі, який дурень влаштовує аварію, якщо сидить поруч з водієм?

Бенцик не знайшовся, чим крити. Він налив собі з графіна трохи води і надпив. Справді це міг зробити хіба божевільний. А на божевільного цей селюк не скидається.

У двері камери легенько постукали.

--Так-так, -- невдоволено мовив Бенцик, хоча ця пауза врятувала його від відповіді на незручне запитання.

-- Пане старший слідчий, -- до камери просунулася кучерява голова помічника Льофи, -- До вас прийшов брат доктора Брякуса. Він твердить, що приніс важливий документ. Властиво, йдеться про приватний щоденник небіжчика.

-- Льофо, -- аж запінився Бенцик, -- не смійте розголошувати секретну інформацію в присутності обвинуваченого!. На сьогодні – все! -- кинув він Іванові і невдоволено хряснув дверима.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ, В ЯКОМУ МІХА ГОЛИЙ ПІДКИДАЄ СЕНСАЦІЮ

Міха Голий чимало знав про в’язницю (двічі її відвідав з короткою екскурсією), але не відав, як витягнути звідти людину законним чином. Він перебрав у голові багато варіантів, але жоден з них не годився. Міха зажурено лежав у своїй халабуді, закинувши ногу за ногу.

У двері пошкрябали: “Голий! Дай похмелитися!”. Це був Бідосько, колишній журналіст, який спився, продав квартиру і тепер мешкав у розвалюсі по-сусідству.

Раптом в голову Міхи прийшла геніальна думка, він вскочив і розчинив двері навстіж.

-- Залізай! -- махнув він Бідоськові і почав порпатися під ліжком, шукаючи недопиту банку з вином. -- Є! -- радісно крикнув хлопчина і розбовтав каламутну рідину.

Бідосько тремтячою рукою схопив склянку, залпом її видудлив і обтер рота рукою.

-- Є діло, -- обійняв Голий за плечі сусіда. – У тебе ще є знайомі журналісти?.
-- Питаєш! -- криво усміхнувся той. – Ціла купа!
-- Мені треба найнадійнішого! -- очі Голого аж горіли.
-- Тоді Томич, -- почесав неголену пику Бідосько. – Во мужик! Завжди виручить.

-- Так, пиши йому записку, -- Міха знову порився під ліжком і витяг звідти старий зошит і огризок олівця. Коли Бідосько нашкрябав кілька слів, Голий прихопивши із собою газету з репортажем про чемпіонат з важкої атлетики , помчав у редакцію “Столичних новин”.

-- Ех, Бідосько, Бідосько! -- зітхнув Томич, розглядаючи записку. -- Класний був журналюга, а от подружився з пляшкою і пропав чоловік.
Він уважно подивився на підлітка, який нагадав йому власне невпорядковане дитинство.
-- Я сподіваюся, ти не п’єш?
-- Та ви що! -- ображено підскочив Голий. – Мене від самого запаху верне!
-- Добре, добре, -- розгладив вуса з посмішкою Томич. – То ти кажеш, що чемпіон Республіки сидить у в’язниці? Це ж сенсація, малий! Ми доручимо цю справу найкращим репортерам.

-- Будь ласка! -- на очах Міхала виступили сльози.
-- Не журися, синку, ми його звідти витягнемо! -- Томич випровадив підлітка аж до дверей редакції. -- А Бідосьці передай вітання! -- гукнув він навздогін. – І хай зав’язує з чаркою!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ, В ЯКОМУ АГЕНТУ ФІКСІ ПРОПОНУЮТЬ ПОДАТИ У ВІДСТАВКУ

Генерал Хрунь був не в дусі.
-- Що це таке! -- верещав він на капітана Миколайчика, махаючи перед його носом “Столичними новинами”. -- Поліція арештувала чемпіона, бо він переміг Магдебуру, -- генерал розстебнув верхній ґудзик мундира. – Ви розумієте, чим пахнуть такі статті?!

Капітан Миколайчик багатозначно мовчав. Він, ясна річ, розумів.
Генерал важко сів у крісло.
-- Доповідайте, капітане, -- нарешті заспокоївся він і затягнув сигару.

-- Знайшовся щоденник доктора Брякуса, в якому він пише про погрози на свою адресу, -- монотонно розповідав Миколайчик. – Погрози йшли від його конкурентів.

-- А що там про цього Силу? -- генерал не випускав сигари з рота.

-- Найулесливіші оцінки, -- зітхнув капітан. – І взагалі доктор Брякус вважав, що Іван Сила – це його головний шанс у житті.

-- То, виходить, він тут ні до чого?, -- генерал Хрунь знову насупився.

-- Ні до чого, -- повторив Миколайчик.

-- А що там з конкурентами?, -- генерал випустив у бік Миколайчика хмару диму.

-- У неділю вранці перед виїздом біля авто Брякуса бачили Магдебуру з двома типами, -- зовсім тихо проказав капітан.

-- Що?! -- генерал зірвався на ноги. -- Ви забуваєтеся, капітане! Хто автор цієї злощасної справи?! -- продовжував верещати генерал.

-- Агент Фікса, – капітан із задоволенням перевів стрілки на іншого.

-- Негайно

читати