Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

тіткам Сергія Костянтиновича. Його, вже тяжко хворого, перевіз сюди батько.
Біля хвіртки Лариса Петрівна зустріла Еліасберга. Лікар повертався од хворого.
— Як він там, Борисе Михайловичу? — запитала з тривогою, ледь привітавшись. — Йому не краще?
— Боюся, що ні. Хвороба ускладнюється.
— А перспектива... сподіватися на щось можна? Еліасберг розвів руками.
— У вас такий втомлений вигляд, Ларисо Петрівно, — сказав замість відповіді. — Ходімо, я вам допоможу. — Він узяв валізку, відступив, пропускаючи Косачівну у двір.
Похмурий зимовий день догоряв. У кімнаті, де лежав Мержинський, ткалися рідкі вечорові сутінки, але хворий не запалював світла. Так, у півтемряві, йому було легше. Світло нагадувало про життя, а він ось уже півроку відгороджений од нього чотирма стінами, півроку не залишає ліжка, не знає ні дня ні ночі. Його існуванням є тепер муки. Життя і тліє в ньому, певне, для того, щоб завдавати ще більших страждань.
Години дві тому ввели морфій, болі ніби притихли, і Сергій Костянтинович дрімав. Він намагався заснути, однак сон пішов од нього, видно, назавше, лишивши як спогад неміцне забуття. Воно теж тривало недовго. Сухий надсадний кашель, підкравшись зненацька, підкинув Мержинського і почав ним трясти, як пропасниця. Сергій хотів розстебнути сорочку, щоб легше дихати, але пальці тремтіли, не слухались, і він рвонув комір, оголивши липкі од млості запалі груди. Та це мало допомогло.
Він лежав непритомний, розбитий. Коло ліжка валялися подушка і ковдра, один кінець простирадла звисав до підлоги.
— Недавно був приступ, — пояснив Еліасберг. Не роздягаючись, ледве стримуючи себе, щоб не кинутись до Сергія, Лариса наблизилась до ліжка. Ступила крок і жахнулася: перед нею лежала не людина, не той невгамовний, життєрадісний Сергій Костянтинович, якого вона знала раніше, а, скоріш, тінь його. “Леле моя? — мало не зойкнула. — Що від нього лишилось?” Бачила Мержинського кілька місяців тому, але зараз він був невпізнанний: ще більше висох, пожовтів, загострилися вилиці. Запалі очі прикривали зчорнілі, мабуть од безсоння, повіки.
Гуркнув зачеплений Еліасбергом стілець, і хворий поворухнувся, потрісканими вустами прошепотів:
— Пи-и-ти-и...
Лікар підвів йому голову, підніс до рота склянку з водою. Перш ніж Мержинський розціпив зуби, кілька краплин скотилися на шию. Леся бачила, як вони тремтіли, зупинившись у заглибині ключиці.
Зрештою хворий блимнув очима. Якусь мить він нерозуміюче дивився перед себе, потім знову зімкнув повіки.
— Доброго дня, Сергію, — обдала його шепотом. — Це я, Лариса.
Мержинський напружив слух... У кімнаті ніби хтось є? Він розплющив очі. Наче в тумані блищали перед ним очі. Але що це — сльози? Чи, може, то зорі одбились? Хто на нього так пильно дивиться?.. Сергій Костянтинович провів рукою, мовби змахуючи з обличчя павутину, — зорі не гасли, навпаки, зробились ясніші, ближчі, і йому захотілося дотягтись до них. Проте сил не вистачило, руки знесилено впали на груди.
— Лежіть, Сергію, — знов той же голос. Але тепер Мержинський пізнав його. То був її голос, Ларисин.
— Приїхали... — видавив одним подихом. — Спасибі...
Вона тримала його жовту, ніби виліплену з воску, руку і тремтіла від болю, що обпікав їй душу і мозок.
— Приїхала.
— То це вже я гин... — кашель не дав йому докінчити.
— Що ви, друже? — щиро здивувалась Леся. — Ми ще з вами поїдемо... От потепліє, і гайнемо кудись на південь. — А самій хотілося крикнути, щоб небо почуло, гукнути, щоб блискавиці ударили, розігнали ці зловорожії хмари.
— Знаєш, Сергію, — обізвався Еліасберг, — я все ж таки думаю, що ускладнення в тебе тимчасове, результат, головним чином, погоди,
Щось подібне до усмішки болісно скривило Мержинському губи. Йому стало приємно: отже, не тільки він сам, а й інші вірять в його одужання.
— Скоріш би поправитись, — мовив до Лесі. — Бо так... буде занадто... клопоту в дорозі.
“Боже мій! Він повірив!.. Він не розумів, що його вже ні в яку санаторію не приймуть”.
А хворий, жадібно ловлячи кожен порух Лесиних очей, рук, говорив безгучним, як шелест, голосом:
— Треба тільки... спитатися. Ви, Ларисо Петрівно... — кашель знову перервав його мову.
— Говори спокійно, Сергію, — втрутився лікар і звернувся до гості: —Він зараз хвилюється, краще б пізніше.
— Ні, ні, — заперечив Мержинський, — я зараз... Напишіть, Лесю... напишіть у Швейцарію... до того... як його?..
— До Борецького? — підказала Лариса Петрівна.
— От-от...
Він раптом замовк, очі його закотилися. Ні, це були не ті чисті, з ясним поглядом і зажурою очі, в які вона так любила дивитися і так рідко дивилася. Леся миттю відвела Сергіеву руку, з жахом поглянула на лікаря.
— Не бійтеся: звичайна знемога, — заспокоїв Еліасберг. — Останнім часом буває часто... — Він узяв руку хворого, послухав пульс. — Робити нічого не треба. Можна натерти скроні

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери