Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити
« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

— Кепські наші з тобою діла, хлопче...
— Та чого ви, діду? Яблук і на ярмарку було мало.
— Отож я й кажу... Убожіють люди. Ш нам подати не мають, ні самим з'їсти.
— Візьміть гірочок солоний. Ви ж любите, — запропонував хлопець.
— Не про те я, голубе. Забіліють скоро сніги, завихрить у полі, а в тебе ні лейбика, ні шапчини.
Поводир, не перестаючи жувати, байдуже оглянув своє убоге вбрання і, ніби мова йшла про зовсім сторонню людину, сказав:
— Якось буде... розживемося.
— Авжеж, як та сорока на лозі. Охо-хо, життя наше... Хоч сядь та плач, хоч стоячи кричи. — Кобзар потер долонями коліна, підвівся. — Ще день перебули, хвалити бога. — Обмацуючи костуром дорогу, він почвалав до вежі. Незабаром, захопивши торби і бандуру, там зник і хлопець.
Леся, ніби зачарована, стояла, не зводячи погляду з отвору, який тільки-но поглинув людей і знову чорнів хижо, зловісно, мов паща гігантського звіра. Здавалося — в цих руїнах і підземеллях ворушаться десятки знедолених, знівечених життям калік. Зараз вони тремтять від холоду і проклинають тих, хто позбавив їх домівки і примусив поневірятись по світу. Мине ніч, зі сходом сонця знову виповзуть вони зі своїх нір і бродитимуть вулицями, з сумною надією поглядаючи на перехожих.
Лесі раптом стало лячно, хотілося покликати когось на поміч, та острах сковував і рухи, і мову. Невидимі в сутінках кажани шурхали над головою, від Стиру тягло холодом.
— Лесю, Лесю! — загукав хтось оддалік. — Де ти, Лесенько?..
Михацлик? Видно, чекав-чекав та й пішов шукати.
Братова присутність, хоч вона й не бачила його в темряві, заспокоїла Лесю. Обережно, щоб не спіткнутися, попрямувала до виходу, раз у раз здригаючись від дотиків до холодного муру.
...Якось Ольга Петрівна виявила, що з вішалки, яка стояла в коридорі, зник старий піджак. Петро Антонович не одягав його вже давно, проте цікаво було, куди ж поділася річ. Стала розпитувати — ніхто нікому не віддавав. Диво, та й годі. Адже нікого з чужих у квартирі не було. Що б це означало? Перешукала ще раз — даремно.
— Справді загадка, — сказав за вечерею Петро Антонович і запитливо глянув на дітей. Леся, що сиділа напроти, не витримала того погляду, опустила очі, зашарілася і раптом, зірвавшись з місця, кинулася до своєї кімнати.
Всі знизали плечима. Тільки Ліля, думаючи, що сестра з нею бавиться, кинула ляльку, підвелася з підлоги і задріботіла слідом. Та одразу ж повернулася засмучена.
— Єся... тям, — жебоніла, показуючи на кімнату, і терла кулачками оченята.
Петро Антонович поспішив до дочки. Вона лежала на ліжку ниць і схлипувала. На лагідний дотик батькової руки обернулася.
— Даруй мені, таточку, — сказала благально. — Скоро зима, а вони... Вони замерзнути можуть! — припала до грудей, обвила тоненькими рученятами батькову шию. — Татусю, рідненький...
— Стривай, донечко. Про кого ти, хто може замерзнути?
Підійшли вкрай здивована Ольга Петрівна і Ми хайлик.
— Вони... божі люди... старці, — видавлювала слово за словом Леся. — Я бачила їх... там... у замчищі. І я взяла. — Вона затихла, зітхнула з полегкістю, ніби ски нула з плечей важку ношу, запитливо глянула на присутніх іскристими від сліз очима.
Батьки мовчали. Петро Антонович гладив розгарячі лу доньчину голівку і думав, думав... Десь зовсім близько обізвався пугач. Від несподіваного “пу-гу”, “пу-гу” Леся здригнулася і знов благально глянула на батька.
— Не треба так хвилюватися, — заспокоїв той, голублячи дочку. — Вчинила ти правильно. — Петро Антонович пильно подивився на дружину і ще раз ствердив: — Справедливо.
Леся знову заплакала, вдячно обціловуючи батькову руку, але то вже були сльози радості, свідомості першої, хай незначної, все ж допомоги скривдженим. Потім вона підбігла до матері, що сиділа на краєчку ліжка, тримала Лілю, поцілувала її.
— От і гаразд, люба моя, — сказала Ольга Петрівна, пригортаючи доньку. — Тільки ти більше так не роби. Коли що забажаєш, скажи мені чи батькові.
— Авжеж, спитайся, попроси, — підтримав Петро Антонович. — Навіщо ж таємно?
— Така у нас обітниця.
— Обітниця? Та перед ким?
Леся зрозуміла, що сказала зайве, пробувала відма гатися, та було вже пізно: батьки вловили в її натяку значно більше, ніж вона сподівалась. Довелося розпові сти про товариство, про місце, де вечорами збираються.
 
VI
Довга, затяжна волинська осінь. З вересня аж до початку грудня ідуть дощі. Над болотами та озерами, в долинах рік стоять тумани, важкі хмари пливуть над селами і хутірцями. Зрідка вигляне сонце, пробіжить холодними блідими промінчиками по пустих полях і знов сховається, немов жахнувшись побаченого.
Розмоклими шляхами, по бездоріжжю, чвалають заробітчани. Одні до міста, на фабрики несуть свої молоді, ще не спрацьовані руки, інші понуро бредуть назад, втративши і сили, й надії на краще. В них тільки одне бажання: доплентатись як-небудь до домівки,

« 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 »

Останні події

29.06.2025|13:28
ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі


Партнери