Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

навідується. Подейкують, скоро все прийдуть описувати.
Леся жадібно ловила кожне бабусине слово, забувши недавні дорожні страхи і втому. А старенька лила-виливала свій жаль, мов спорожняла од нього наболіле серце.
— ...Гадалося — самі того щастя не виділи, то, може, хоч дітям прийдеться... А воно десь уже на роду так написано: не вийти бідному з біди, як каменю з води.
— Без господаря жиєте чи поїхав куди? — запитав у молодиці Кароль. Та зашарілась, ніби провинилася чим, глянула на свекруху.
— Поїхав, — сказала якось непевно.
— Еге ж, — зітхнула важко бабуся, — на заробітки подався та й занапастив свою душу. — Вона змахнула сльозу, що ніколи, мабуть, не висихала в старечих очах, втерлась землистого кольору хусткою і мовила: — Зачинили синка мого, в тюрму посадили.
— Отакої! — від подиву навіть перестав жувати Кароль.
— Завіщо ж його в тюрму? — не втримавсь, щоб не спитати, Михайлик. А дівчатка аж принишкли обидві.
— Тож і я питаю: за що? А піди добийся правди. У волості кажуть: розбійник твій син, супроти власті пішов... Хто його відає, мов й сказав що невгодне, серце ж не камінь, — розвела розпачливо руками, як підбита чайка крильми, нахилила сиву голову до столу.
— Нічого, якось перебудете... Вернеться він, — розважливо мовив Кароль.
— Доки-сонце зійде... Малих он двійко, я вже нездужаю, хорую часто. Що вона з ними вдіє? — Глянула на невістку.
— Та чого ви, мамо?.. — втішала молодиця. — Живемо, слава богу, незгірше людей.
Стара на те тільки похитувала головою. Пізня вечеря скінчилася. Килина почала готувати постіль, ладнаючи її з ряденець та свиток, а бабуся прибирала зі столу. Малі все ще були під враженням розмови і з цікавістю мовчки стежили за жінками.
— Де ж вас покласти? — звернулась до Кароля Килина.
— Про мене. Я де приткнусь, там і спатиму. Ляжу отутечки на лаві, бо доведеться до коней уставати, то щоб не будити нікого.
— Змерзнете...
— А ти кожуха підстели, тепліше буде, — порадила стара.
— Справді! — зраділа невістка. — Я й не здумала. — Вона приставила до лави ослона, щоб ширше було, зняла з жердки і розстелила напівоблізлого кожуха, поклала подушку. — Лягайте... Чи, може, ще що покласти?
— Та гаразд, досить... Дякую, не клопочіться. Мені не звикати... Як там малі? Михайлику, як вам? — Кароль підійшов до полу, де покотом уже лежали діти. — Мама й не догадується, як ми сьогодні ночуємо.
— А вони вже далеко, мабуть, — засинаючи, мовила Леся.
— Далеко... Либонь, до Львова добираються. Ну, спіть собі, спіть. Я ще до коней вийду.
Рипнули хатні двері, стиха мукнула в сінях корова... Десь хтось розмовляв... Усе це швидко розпливалося і зрештою пропало зовсім у солодкому мороці.
...Дівчатка прокинулись од чиїхось легеньких дотиків. Михайлика вже не було. Поруч сиділа розпатлана дівчинка і бавилась їхніми кісничками.
— Оленко, ось я тобі... Тікай-но звідти, — сварилась мати. Мала на хвилинку смирніла, а потім, коли мати кудись одверталася чи виходила, знову бралася за своє. Улучивши зручний момент, Леся схопила дівчинку за РУку.
— А що, пустухо, піймалася? Мала враз похмурніла, сіпнула руку, намагаючись вирватись.
— Пусти, я більше не буду.
— Гаразд... Тільки сідай ближче.
— Мати лаятимуть... Лучче я тут...
— Ми їй скажемо, — заспокоїла Шура, — сідай. Оленка недовірливо дивилась то на дівчаток, то на матір, що поралась коло печі.
— Та йди вже, йди, — обізвалась Килина, яка, мабуть, чула дитячу розмову, і додала: — Воно ж таке замурзане, хоч би вмилося.
Останніх її слів ніхто не слухав, бо Оленка, зачувши доброзичливий материн тон, шмигнула і всілася між Лесею та Шурою.
— Давай хоч носа витру, — пришкутильгала бабуся. — Мо', панночки ще б поспали...
— Ні, бабусю, ми вже виспались.
— Ну, то бавтеся собі.
Поки тривала ця розмова, Оленка встигла одержати в подарунок від Шури маленьку блакитну стрічечку і тепер заклопотано вплутувала її в свої розкуйовджені після сну непідрізані кіски.
— Розчесатися треба, — порадила їй Леся. —Є в тебе гребінчик?
Дівчинка заперечливо покрутила голівкою.
— Та киньте ви з нею морочитися, — обізвалась Килина. — А то візьміть ось, — вона подала широку надщерблену гребінку, і дівчатка заходились чепурити малу.
За цим і застали їх, увійшовши знадвору, Кароль та Михайлик.
— Повставали? Доброго ранку! — привітались обидва.
— А ми вже виспались, — похвалилися дівчатка. Були веселі після спочинку, рум'янощокі.
— Тепер одягайтесь хутенько, поїдемо, бо ж нас чекають удома.
— Та поснідайте! Скільки там їхати зосталось?.. Сідайте до столу, я зараз, — заметушилась Килина.
— Заким поїсте, дорогу проб'ють... Таке понамітало, що з хати не вилізти, — додала стара.
В колисці запхинькала дитинка, і Оленка кинулась колихати мале. Це, видно, був її обов'язок.
— За ласку — спасибі, а

Останні події

02.05.2025|13:48
В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
01.05.2025|16:51
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
01.05.2025|10:38
В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата


Партнери