
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
чужих?
— Іди безпечно. Нікого. Оце не ждав, не сподівався. Такий гість... Шельма, пошла к чорту! — Вдарив носком чобота собаку. Та заскавчала, відскочила і знову загавкала. — Пошла к чорту!
— Вона й по-українськи розуміє, — засміявся Крупяк.
Але Сафрон не зрозумів його жарту і зразу ж почав скаржитися:
— Лиха година насувається на нас, Омеляне…
— Сафроне Андрійовичу, — перебив його. — Ви сьогодні зовіть мене Омеляном Олельковичем.
— Якого це ти ще Олельковича вигадав?
— Це наше споконвічне українське ім'я. Пробачте, що доведеться сьогодні величати мене, але так треба: гість у нас важливий буде.
— Гість? Звідки?
— Здалеку, звідси й не видно. Більше нічого не допитуйтесь. А людина він дуже важна... Позавішуйте вікна, щоб ніхто не бачив. Розумієте?
Пізнього вечора Крупяк привів невідомого у світлицю. Був це середнього зросту білявий чоловік із закривавленими обідками очей і прямим хрящуватим носом. Ріденькі пасма волосся, кольору перегнилого лика, гребінчиком спадали на бугорчасте надбрів'я; уперте підборіддя мерехтіло крихітними іскорками кущуватої щетини. Від невідомого гостро пахло смолятиною, так, як пахне восени підіпріле дубове листя.
«Десь немало по лісах бродив»
— Борис Борисович, — різко, наче каркнув, промовив незнайомий, простягаючи довгі пальці Варчукові. Той обережно, як коштовну річ, потримав їх у руці і ще обережніше опустив донизу.
Горпина подала вечерю, і гості так накинулись на харч, що в Сафрона аж серце почало нити. Проте мусив припрошувати:
— Їжте, їжте. Стара ще підсипе. Хто його зна, що воно далі будемо їсти. Таке врем'я...
Борис Борисович обміряв його кількома довгими, уважними поглядами і коротко, наче командуючи, відповів:
— Скоро прийде інша пора. Надійтесь і працюйте.
Більше він не звертав ніякої уваги на господаря. Морщачи носа, він ковточками, потроху, пив горілку, накладав на хліб тонкі шматочки рожевого сала і повчально вів дуже розумну, як визначив у думці Варчук, розмову. Ступінь розумності її визначався незрозумілими словами і такою заплутаністю, що, як не прислухався Варчук, не міг надійно ухопитися за потрібну нитку. Одначе підсвідоме догадувався, що мова йде про такі справи, які і його життя можуть винести на інший берег.
— Про нашу велику силу свідчить і такий приклад: нунцій папи Євгеній Пачеллі горою стоїть за нами. Значить, сам пастир пастирів — святіший папа за нами. Інакше не дотягнувся б Пачеллі до кардинальської шапки: от-от обіруч її вхопить.
— Блискуча кар'єра, — щиро позаздрив Крупяк і задумався.
— Так. Але попереду іще краща. Я не сумніваюсь, що вчорашній епіскоп завтра стане самим папою. І напевне Пачеллі буде належати честь підписати з нами історичний конкордат... Робота і терпіння усе перемагають. Ми ще не уявляємо собі, які блискавичні зміни готує нам майбутнє. Сьогодні ви, Омеляне Олельковичу, як заєць, боїтесь кожного шелесту, а завтра ви один із керівників українського уряду, господар ланів широкополих, владар життя. — Зробивши вигляд, що він і не помітив честолюбивих вогників у очах Крупяка, Борис Борисович переконливо закінчив: — І це не казка, а неминучість історичної дійсності.
— Коли б ця історична дійсність скоріш повернулась обличчям до нас, а то щось твердо стала вона незручним місцем, — відповів Крупяк.
— Терпіння і робота, — натиснув на слово «робота». — А тепер — відпочивати. — Вилізши з-за столу, він знову кілька разів поглянув на Варчука і, замість подяки, різким голосом сказав:
— Не журись, хазяїне. Скоро Україна по-інакшому заживе. За вас, господарів, великі держави думають.
І Варчук, впившись неблискучими округлими очима в гостя, гостро відповів:
— Довго вони щось думають. Видать, мозки неповороткі. Чи сили біс має?
Ці слова, видко, не сподобались Борису Борисовичу. Він більш нічого не сказав, а Омелян несхвальне похитав головою.
Борис Борисович, натерши обличчя якоюсь маззю, ліг спати у світлиці, що мала два виходи, а заклопотаний Крупяк ще кілька разів виходив на подвір'я й на дорогу, прислухаючись до кожного шереху. Не спалось і Сафронові. В тяжкі його роздуми раптово влилися великі сподівання. Привабливі картини прийдешнього перемежовувалися з гіркотою останніх днів, і аж дрож згинала і пружиною вихала його костистим тілом. Тихо вийшов з дому, біля ґанку перепинив Крупяка:
— Омеляне Олельковичу.
— Тепер говоріть зі мною, як з простим, — усміхнувся.
— Ти б спати ішов, Омеляне.
— Не можна, — покрутив головою. — І так ми багато спимо. Боюсь, щоб долю свою не проспали.
— Омеляне, що мені робити? Накинули петлю на шию. — І він розповів про останні події в селі. Крупяк, уперто думаючи про своє майбутнє, мовчки вислухав і жорстко відповів:
— Що робити? Спати. У вас не те що землю, — все скоро доберуть Так вам і треба. Дочекаєтесь грому над самою головою! Що ви зараз не можете дати ради одній жменьці созівців? Чи
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року