
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
вироблена нелегким життям, розтоплювались, і навіть м'якшали круті білки очей.
...Убогі, скривджені, задичавлені нивки, до півсмерті зашморгнуті жирними гусеницями меж, розлягалися, розчавлювали межі, піднімалися вгору і, кружляючи, вливалися потоками в широкі, могутні лани. Як обстріпані хмари, зникали чорні, прогнилі плями бідняцьких халуп, а за ними брудними старцями відходили в безвість нестатки, злидні і голод. Стрімкі крила нового села піднімалися в легке небо, виділялися рельєфно і так близько, як тільки буває в прозору осінню годину. Саме щастя ранніми ранками виходило з людьми на поля, співало колосом, обсновувало далечінь димками тракторів.
І зараз усе привілля, неначе весільні гості, підійшло до селян: з круч спустилися золоті зернисті ниви, до самого узголов'я нахилилося зоряне небо, до човна наблизились добрі співучі ліси, і густа ріка біля самого берега стріляла рибою, кружляла гомінкими островами птиці.
Жінки якось непомітно тісніше підбивалися до чоловіків, не зводячи проясненого погляду з Савченка, вірячи й не вірячи, що таке можуть зробити їхні, до м'яса потріскані руки.
— Павле Михайловичу, і це не казка? — зітханням вирвалося з грудей Ольги Вікторівни.
— Це наш прийдешній день. Він кращий від казки.
— Чи діждемось його?
— Як уже не робили ми, а тільки з хліба на воду перебивалися. Кожна зернина тією кров'ю набрякла.
— Невже прийде таке життя? — знову радісним, здивованим зітханням вирвалося в дружини Кушніра.
— Прийде, Ольго Вікторівно. Так партія більшовиків хоче. Вона завжди з нами.
— То спасибі їй, — низько поклонилась схвильована жінка і з докором промовила до чоловіка: — І ти хотів таке слово затаїти від нас! Як тобі не стидно! Якими ти очима тепер на мене подивишся?
— Помилився, помилився, стара. І сам не думав, що так слово може пройняти.
— Не думав. Тобі ж сказано: це слово партії...
— В цей час з кручі почав спускатися великий гурт селян. Попереду йшов Мирон Петрович Підіпригора.
— Хто вони? — запитав Павло Михайлович.
— Бідняки.
— Середняки.
— Правильні люди.
— Значить, це ваші люди, сила ваша. Не одривайте своє життя від неї. На свій бік перетягуйте її.
А сила з шумом і гомоном завзято котилася блискавицею стежки, і вже незабаром невистачало навколо човнів, щоб вмістити її...
Увечері, коли сині потоки туманів понатікали в усі долини, на охололий горбок піднявся Сафрон Варчук. Неначе вовк-сіроманець, самотньо, вбираючи голову в плечі, підійшов до гречки. Нагнувся до землі, помереженої свіжими глибокими слідами; з ненавистю обвів очима усі чотири сторони світу І застиг у роздумі, обличчям до села. Воно, як розсіяним зерном, переливалося, мерехтіло вогниками, нерозгаданими і тривожними.
Недалеко мелодійно перегукнулися куріпки, і Сафрон з несподіванки здригнувся, похолов. І тільки страх сповз, як недалеко зашелестіли чиїсь кроки.
— Кого там лиха година носить?! — гукнув і сам здивувався: не було в голосі тієї сили, що була ще до сьогоднішнього дня.
Ступнув крок уперед і послизнувся на зарошеній межі. Коли вже земля вислизала з-під ніг, побачив якусь темну постать. Прожогом підвівся, затрусився. В цей час з-за хмари просковзнув місяць, і недалеко від Сафрона затремтіла холодна згорблена тінь одинокої груші-дички...
XXI
Ці дні пропливали неначе в непроглядному тумані. Глухий неспокій Дмитро хотів заглушити працею, недосипав ночей і на довгастому брунатному чолі поруч вляглися упертість і тіні, ще більше притьмарюючи блиск чорних очей.
Був мовчазний і часто недочував материної мови. Над переніссям двома дорідними колосами сходилися темнорусі, з іскорками золота брови, а нижче їхнього стику залягла коротка глибока зморшка.
Робота горіла в ширококостих руках. Аж перелякалась Докія, коли він, трохи сутулячись, пустив човном розмашисті грабки у виспілий овес. Ручку зайняв широку — на півтора покосу — і пішов напролом, за кожним помахом підбираючи пахуче півколо срібного стебла.
Тріщав овес під косою, наче хто його запалив знизу, перехилявся на зубчасту колиску і, відкинутий, слався рівно розстеленим сувоєм. Зупиниться Дмитро, війне легким крилом мантачки, витягуючи з коси далеко в поле срібний перелив, і знову нависає тінню над сполоханими дзвониками. Двічі пройшов довгі гони, не спираючись на кісся.
— Та хіба ж так можна робити, сину? — підійшла з перевеслом до нього.
— Про що ви говорите? — не розуміючи, підвів брови вгору, а коса затріпотіла в стеблі, мов блискавиця поміж хмарами.
— Перервешся. І скотина відпочинок повинна мати.
— Он ви про що! Не перервуся — ви мене двожильним родили, — понуро усміхнувся, і знову затріщало поле, і покотилися на землю останні сльози з низьких цурпалків ще живого стебла.
Безмірна далечінь лежить перед косарем, оповита рожевим туманом, що наближається до нього, наляканий сонцем.
Осторонь, наче з віків, випливає
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року