
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
вдарив ногою перед Югиною і застиг, відкинувшись назад міцним широким станом.
Неначе стрілка з ранішньої хмари, легко вилетіла Югина з дівочого гурту і попливла на Варивона. А той, ніби одриваючись від землі, пішов, пішов, пішов, перегинаючись, назад. Здавалось, він вибирав ногами точку опори. Ось-ось знайде її і злетить угору поверх заворожених хат. А дівчина наздоганяла хлопця і наздогнати не могла. І Варивон пожалів танцюристку — дрібно вдарив нісками на одному місці і, прибивши обчасами, знову підвівся навшпиньки. До нього підлетіла Югина. Граційно обкрутившись навколо себе, охопила зачарованим колом Варивона. Все швидше і швидше закружляла, закрутилась віхолою. Вже не видно її обличчя, злились кольори її одежі. Це була не дівчина, а барвистий коловорот, що розкручував кілька коловоротів. Враз, наче з хвилі випливши, вона зупинилась і її руки дужо переплелися з руками розчервонілого Варивона.
«Ох, і дівчина, — в захопленні, аж перехилившись, дивився Дмитро на молоду пару. — Не дівчина — саме щастя».
Заходило сонце. Музики заграли марш, і дівчата першими посипали у вузькі вулички. Слідом за ними йшли парубки, щоб десь на розстанні чи біля перелазу промовити кілька слів, бо увечері саму дочку неохоче пускає мати з дому.
Григорій попрощався з Дмитром і назирці пішов за Югиною.
«Хороша пара буде», — і почув, як защеміло всередині. Попереду поспішала з гуртом дівчат Софія Кушнір. Кілька разів дрібне красиве обличчя здивовано й допитливо оглянулось на нього. Не доходячи до поля, хтось тихо війнув піснею, і кілька міцних свіжих голосів зажурилось, випливаючи на скошені стерні.
Ось і дубівка простягає до нього старі руки, під якою стільки передумалось, перемріялось.
Напливали спогади, бачив, як у місячнім промінні бігла від хутора Марта і непомітно розтавала, а натомість випливала невисока Югина з освітленим обличчям, усіяним дрібними зернятками недостиглого маку...
Уже дівчат не видно — пішли долиною, та пісня здалеку долітає до хлопця, вже й пісня стихає, та озивається луною гай; зрештою стихають дерева, тільки неясним відгуком бринить стривожене серце.
Додому не хочеться йти; простеляє піджак біля дубівки, як не раз колись стелив, і лягає горілиць.
Тихо коливається над ним високе небо, обсіваючись золотим зерном, а осторонь, збившись з дороги, стоїть самотній віз із надломленою війєю.
XVI
На задуманому впертому обличчі Свирида Яковлевича рожевіють краплинки дощу.
Фіалкова хмарка, відпливаючи за Буг, срібно прошуміла навскісними промінцями, і гарячі дороги закурилися відпаром.
Навколо хороше запахли зволожені ниви. Так тільки пахне свіжий молодий хліб, дбайливо змочений теплими руками господині.
— Свириде Яковлевичу, тут жито проростає, — новообраний секретар комсомольського осередку Самійло Поліщук зупинився на кривому, обгризеному шматку поля.
З потемнілої шапки приплющеного полукіпка уже потекло зерно, проростаючи крихітними безпомічними стрілками. Білі, напівпрозорі ниточки-коріння, сяк-так притулившись до землі, жалісно чіплялися за життя. Зазілене пирійкою поле, самотній причавлений полукіпок, напівмертва в'язь оголених корінців — це закінчена картина злиднів. З глибоким болем зупинився Свирид Яковлевич на чужій ниві, яка водночас була і його нивою, частиною його життя Так, як синові важко дивитися на вбогість батьків, так і Мірошниченкові важко було дивитися на скривджене поле.
Що може бути страшнішим коли земля уже перестає ділитися з хліборобом шматком хліба — в розпачі викидає йому, як сукровицю, жовту суріпку й осот!
Цю нивку добре пам'ятає Свирид Яковлевич: в двадцятому році він тут наділив десятину вдові Дарині Опанасенко. Кожного року за відробітки куркульня як-небудь дряпала цей кусень, і він черствів, задавнювався бур'янами, оздоблювався проти господині, як і вона проти нього.
Земля і людина мучились.
Через пару років Дарина, віддаючи заміж старшу дочку, розділила ниву навпіл, а коли підросла менша, — у вдови залишалася втовчена четвертинка. Земля розкришувалась, загратовувалась новими межами.
— Свириде Яковлевичу, занесемо до списку тітку Дарину? Бо де ж їй худобу дістати? — витягає хлопець з кишені блокнот і олівець.
— Пиши, Самійле, — тихо говорить Свирид Яковлевич. — Напевне, захворіла вдова. Надломилася на чужих роботах. Як стебло, надломилась.
— Ото порадується, коли їй сільрада привезе снопи. Хоч обсіятися хватить — і то добро.
— Яке тут добро?
— Все ж краще, ніж нічого, — жалісніє співучий голос хлопця.
— Тільки й того. Хіба ж це снопи? Тут паші більше, ніж колосу.
— А треба, щоб сніп був як сонце, — повторює Самійло улюблений образ Мірошниченка, і вже юна шира безпосередність стирає в словах попередню сумну інтонацію.
— Вірно. Як сонце! Щоб він не печалив, а веселив людське серце.
— В созі повинно розвиднитися нам, в колективі...
— Розвидниться, Самійле.
— Я ці дні,
Останні події
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників