
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
говорили про страшне каліцтво.
— Як здоров'я її? — тихо запитав, присівши на березовий обземок.
— Житиме дівчина, — хмуро відповів Рунов. — Тільки назавжди скалічили людолови таку красу. — Поправив гніт у приплющеній гільзі; ясніше освітилася землянка, загойдалися тіні і знову заховалися по закутках.
Тільки тепер Дмитро побачив: безкровне обличчя дівчини було такого дивовижного рисунка, що від нього не можна було відвести погляду. Чомусь аж очі заплющив.
Посиділи, помовчали, кожен думаючи про своє.
І неждано ніжний рум'янець, як легка тінь, сколихнувся на щоках пораненої. Ледь помітна усмішка ворухнула її перепеченими округлими устами, і в землянку мелодійно упало незвичне тут слово:
— Мамо...
Потім, якось враз, неначе сонний голос розбудив пам'ять, обличчя дівчини почало мінитись, морщитись, мов брижі на воді. З страшним криком: «Мамочко, вас же убили! Навіки убили!» — вона зірвалася з ліжка, напівроздягнута й страшна в своєму відчаї, каліцтві й красі. Одночасно з живого ока бризнули сльози, а з рани — кров, густа і повільна.
Дмитро якось незграбно схопився з обземка і, сутулячись, вибіг надвір.
«Ще зовсім дитина... Ще зовсім дитина. І таке горе...» — як обухом била одноманітна тяжка думка.
Не роздягаючись, мовчки ліг у командирській землянці і не скоро, не скоро охопив його болючий сон.
Тур, перевіривши й Созіновим патрулів, пізно повернувся до себе і довго не лягав спати: готувався до виступу на відкритих партзборах. Над ним угорі тривожились вітри і дерева; льодовим накипом потріскували гілки і обтрушували на землю прозорий дзвін.
І раптом Тур почув схлипування. Сам собі не вірячи, пройшовся по землянці, підійшов до широко й незручно розкинутого Горицвіта, застиг на місці.
Гордовите обличчя Дмитра зараз було викривлене внутрішнім болем. Комісар аж відсахнувся: важкі повіки Дмитра тріпотіли, піддавалися вгору і розбухали, аж поки на віях не застигли сльози. «І хто б міг подумати?.. Що так підкосило його? Цей тільки у сні може заплакати».
Тур, чомусь поточившись, ступив крок уперед, потрусив Дмитра за плече. Той зразу ж прокинувся, підвівся, хапаючися рукою за зброю, другою механічно протер очі і, не відчуваючи вологості на долоні, полегшено промовив до Тура:
— Що, Саво, нове діло чекає?
— Та... хотів порадитися з тобою.
— От і добре, що збудив. Такий, Саво, сон тяжкий приснився... Все діти з пам'яті не виходять...
— Свої?
— Та ні. Людські... І свої теж За них, Туре, так повинні фашистський корінь чавити, щоб ніде гадючої ворсинки і на розплід не залишилося... Ти даремне дорікнув мені за той тол на шиї в начальника СД. Піди до Рунова — побачиш, як наші діти кров'ю плачуть.
Обличчя в Дмитра зараз було таким рішучим, упертим, що Тур завагався, чи справді він бачив сльози на очах командира.
XLVІ
За ніч у таборі замерзло п'ятдесят два червоноармійці. Зондеркоманда старанно пороздягала і пороззувала трупи. З кого взуття не скидалося — полосували ножами. Замерзлих поскладали в два штабелі. Незабаром під'їхала підвода і задубілі одерев'яніло загупали по деренчливих дошках полудрабків. Коненята, помахуючи підв'язаними хвостами, поволі потюпали повз колючу огорожу до долини смерті:
«Не втечеш, так сам, значить, не сьогодні — завтра витягнеш ноги», — тоскно і злісно подумав Варивон, копаючи яму для замерзлих. Напевно й сама дружина не пізнала б свого чоловіка у цій схудлій, бородатій, з глибоко запалими очима постаті
Пробираючись на схід, двічі попадав у концентраційні табори і двічі втікав, та не везло в житті — недалеко від фронту втретє піймали.
— Іще одна затримка, — невесело обізвався до свого товариша по біді, сержанта Мамедова Алі-Ага Огли.
Замерз бідолаха. Опух з голоду, ноги стали неначе колоди, обличчя набрякло. І коли позавчора помічник коменданта табору оберштурмфюрер Райхард Шульц ударив нагаєм по щоці, Варивон із жахом помітив, що з рани потекла не кров, а вода. І щока сержанта почала стухати, обвисати пожмаканою ганчіркою, що потворно підкреслювала другу, значно більшу половину обличчя.
За останній час стільки довелося побачити, пережити, що сама дійсність почала здаватися жахливим сном. Хіба міг колись Варивон, слухаючи в далекому дитинстві страхітливі казки про лиходіїв, чортів, відьом, подумати, що ці страхіття в стократ перевершить вузлуватий фашист? Чи міг подумати, що білокура відьма, дружина коменданта табору унтерштурмфюрера Вільке Вільгауза, на свої іменини, сміючись, застрелить трьох червоноармійців? Хіба міг подумати, що оцей зарослий ліщиною яр, так спокійно присипаний тепер чистим сніжком, підійме своє дно врівень з окрайцями, бо тисячі трупів знайшли тут останній притулок ..
«Буду ж тебе, фашисте, бити, як сукиного сина, — не раз повторював свою клятву: — аби тільки добратись до своїх».
Під'їхала підвода, два охоронці пригнулись, уперлись 'плечима під
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі