
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
вечір, морозний, зоряний. На заході глибоко втиснулась в зеленаве небо тривожна багряна смуга, горіла переливчастим вогнем.
Німці, обтяжені убитими, швидше поспішали на рівнину. Але на узліссі їм довелося покинути трупи: партизани не відставали від ворога. Не заховало фашистів і прибузьке село, що стояло над битим шляхом. Тут бій розтікся по вуличках і подвір'ях, розкришився по садках і городах. На допомогу партизанам висипали колгоспники, озброєні найрізноманітнішою зброєю — від кулемета до вил-трійчаток чи замашної палюги. Лише дві невеличкі групи ворогів, що першими вскочили в ще принишкле село, врятувалися втечею від партизанської кулі...
П'яний від поту, утоми й радості, Дмитро щасливими очима оглядав своїх вояків, кожного вітав добрим словом. Це було справжнє свято і для нього, і для всіх партизанів.
— З перемогою, товаришу командире! — підійшов Тур із Созіновим.
— І вас з перемогою...
— Ох, і дали жизні фашистам! — уже десь в сутінках хвалився дівчині молодий партизан, і щасливий дівочий сміх зливався з грубішим парубочим.
— Кажете, позбулись карателі і техніки і гонору?
— І життя! — повчально поправляє хлопець.
А вже з хати в хату летіли надійні звістки про битву під : Москвою, живою естафетою передавалися в лісові хутірки і навколишні села. Листівки, передруковані Туром, як найдорожчий скарб, переходили з рук до рук; вивчались напам'ять, як вивчаються поезії, і звільнені підмосковські міста сузір'ями надій сіяли подільським селам.
Коли Дмитро, оточений групою партизанів, вийшов на майдан, до нього враз, наче з далекої давнини, озвалась щедрівка. Розгонистий парубочий голос аж дзвенів, стелячись до ріки.
Щедрик-ведрик...
«Дайте вареник, — додав у думці Дмитро, пригадуючи своє дитинство. — Та це ж сьогодні новий рік стрічають». І раптом уважно з цікавістю почав прислухатися до щедрівки, навіть зупинився посеред майдану і Тура притримав рукою. Парубочий голос обізвався ближче, задиркувато і радісно:
Щедрик-ведрик,
Гітлер-мошеник,
За яку ласку
Забрав ковбаску,
Ще тобі мало —
Забрав і сало,
Поперек горла
Щоб тобі стало,
Щоб тебе, чорта,
Було розірвало.
— Оце щедрівка!
Дружно засміялись партизани. А потім попідвіконню задзвеніли вже дівочі голоси, і серед них Дмитро ясно почув баритон Олекси Слюсаря і тенор Пантелія Жолудя.
Щедрик-ведрик,
Гіглер-мошеник...
Хай шумить земля піснями, —
обізвалась друга вулиця.
Співало та іскрилося морозне повітря, розписане прямими стовпами пахучих димів; солодко співали під ногами сніги; скрипіли ворота, розчинялись двері, і селяни запрошували своїх оборонців на вечерю.
— Яка сила — народ, — задумано промовив Тур. — Як його ломить, трощить ворог, а народ сміється над ним, б'є його. Оця пісенька, Дмитре Тимофійовичу, теж може дечим пояснити настрої нашого колгоспника, що тимчасово попав у неволю. Не впав він на коліна, у відчай, у всяку чортівщину і попівщину, як падають слабодухі. Він сміється над ворогом, бореться з ним Вже й забуло село, коли щедрувало, а от тепер не в одному селі такі пісні ходять. Ходять і там, де нас нема, де ворог із автоматом оцей вечір стереже. Защедрує так молодь, почує якийсь посіпака, а йому і скажуть: «Ми ж співаємо щедрик-ведрик, дайте вареник, а не інакше». Вір мені, Дмитре Тимофійовичу, що так воно і є.
Поперек горла
Щоб тобі стало,
Щоб тебе, чорта,
Було розірвало...
Чути топіт берегом,
Чути здалека —
йшов під красним прапором
Командир полка.
Голова пов'язана,
Кров на рукаві.
Слід кривавий стелиться
По сирій землі...
Кружляли пісні і сміявся зимовий вечір. Співали і сміялися партизанські серця, окрилені і надіями, і перемогою, і сердечною зустріччю з селом.
Коли Дмитро, пославши мінерів на шлях, увійшов з морозу в простору теплу хату, його незвичайно радісними і урочистими поглядами стріли Тур, Созінов і Гоглідзе. Вони стояли біля столу, опоясані важкими пістолями, командирськими сумками, на високих грудях Созінова висів масивний бінокль. З-під гімнастьорок біліли смужки свіжопідшитих комірців, на важких чоботях коливалися пучки світла.
«Коли й
Останні події
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі