Завантажити

подробицями!
— Знайшов листівку, кинуту нашим літаком. Та ще яке багатство передав нам Павло Михайлович.
— Яке?
— Промову товариша Сталіна на жовтневому параді...
Зразу ж був скликаний мітинг. І довго не розходились по землянках бійці, бажаючи чим довше побути разом, разом пережити хвилюючі вісті. Здавалось, той далекий і радісний світ першої великої перемоги осяяв їхні серця і чола, і не таким страшним здавався майбутній наступ фашистів на їхнє Городище.
— Москва-матінка показала себе!
— На те вона і Москва! Серце наше.
— В Москві ж товариш Сталін.
— Не тільки в Москві, — з нами також...
— Так, значить, Полтавський бій буде? — весело перепитав Дмитро начальника розвідки.
— Ні, товаришу командире. Тепер буде розгром карателів коло Бугу. Операція, звісно, менша масштабом за московську, але хороша буде операція...
Другого дня дозори, пропустивши в ліс німецьку розвідку, повідомили, що з півночі наближаються танки, а за ними просувається піхота.
Іще не доходячи до узлісся, Дмитро почув рев моторів.
Чорні тупоморді танки майже водночас заборсалися в сітці лісу, з-під їхніх траків заклубочилися хмарки снігового пилу. Ось машини, зростаючи на очах, вскочили у молодий гайок. Двома переляканими хвилями розійшлись і в корчах почали падати на землю переламані, потрощені дерева. Остання паморозь піднялася над ними, вже нова дорога, устелена недожитим життям, зачорніла пошматованими цурпалками.
По лісу ударили гармати, кулемети, і зразу ж усе навколо наповнилося нестерпним скреготом, шипінням і тріском.
Почорніли, задимілись сніги; тяжко, з пташиним фуркотом, падали в кущі осколки, і свіжі вирви на диво були схожі на дбайливу розкорчовку, над якою підіймається весінній димок.
«Пруть чортяки, як скажені!» — в безсилій злості провів машини звуженими очима Дмитро.
За танками розтягнутим півколом побігли піхотинці. На білому снігу вони здавалися зовсім дрібними, неначе ляльки. Їхній рухливий пунктир розсипався так, щоб охопити вищі! схили Городища.
«Надіються, що ми болотами не проскочимо. Видать, вивчили місцевість». Дмитро не спускає очей з танків і кілець ;чорного вигадюченого ланцюга. Ось один шматок його, збиваючись докупи, на хвильку зупинився на місці: там лежали розвідники, зняті партизанами.
Через зв'язківця Дмитро передав Созінову, щоб той свій загін, призначений для видимості оточення, пересунув далі на правий фланг. І чудно було чути свій голос в страшній нестихаючій лісовій тривозі.
«Пруть чорти, щоб вас на шматки порвало!» — кидало в холодний піт. — А що як прорвуться до землянок?.. Випрасують усе живе на світі».
А навколо тріщало, стогнало, гуділо, ахкало; противним свистом врізались в ліси розривні кулі, роздовбуючи дерева, і наполохана луна металася в усі заґратовані стінки лісу, як метається до божевілля переляканий чоловік. Ось уже передній танк у клубах снігу вискочив на дорогу, що веде до табору, і раптом всередині у Дмитра все похололо.
«Прямо на міну летить... Ну, ну, лети, дорогий, лети, голубчику... Іще, ще трохи, — і Дмитро весь наповнився благанням, неначе мертве залізо могло його почути.
«Іще трохи, ще, дорогий...»
І ось танк зупинився, здибився, охоплений кущем полум'я, і важко осів на дорогу. Гусениця, наче ганчірка з ноги, безсило опустилася з заднього лінивця і впала, прикриваючи собою стежку.
Зразу ж кількома пелюстками розкрився важкий люк, і з нього почали вискакувати в чорних шоломах танкісти. Але ; жоден із них далеко не відбіг від машини, — їх усіх поздіймала засада Пантелія Жолудя.
Друга машина, люто відстрілюючись, кинулась назад, а піхота почала обережніше входити в глибину лісу. Дмитро, відступаючи зі своїми партизанами до першої лінії оборони, і заманював ворога під фланговий огонь кулеметів, а Созінов із Туром тим часом обходили карателів з тилу. І коли фашисти почали наближатися до Городища, Дмитро якомога голосніше скомандував:
— Перший батальйон! По фашистській наволочі вогонь! Вогонь!
Затріщали в морозному повітрі постріли. Декілька фашистів чорними купинами упали на сніг. А позаду чулась уже команда Созінова:'
— Вогонь!
Кілька ракет зашипіли на снігу; німці в паніці прийняли їх за міни і зразу ж, налякані видимістю оточення, кинулись назад. На допомогу їм, щедро розсіваючи свинець, знову вискочив танк. Він відсік групу Дмитра від фашистів і кинувся на групу Тура. На повороті в одно злилися два вибухи: гармати і міни-авіабомби. Танк навіки осів униз, і Дмитро засміявся від радості. Тепер партизани повискакували із схованок і вже, не дослухаючись до команди, кричали що хто міг, кинулися за ворогом. І найбільше повторювали сьогодні ліси пристрасне слово «вогонь», хоча того вогню не так-то й багато було. Тепер добре продуманий план оборони мінявся самим життям. Лісовий бік покотився на північ: партизани перейшли у наступ.
Швидко надходив

читати