Завантажити

наважився чоловік ще більше засмутити. жінку.
— Бачив, Оиено Петрівко-
— І коли? — аж застогнала й потягнулась до нього,
— Учора.
— Живі, здорові? — простоЕиада жінка.
— Живі, здорові, Ойійно Пвірі'вао. Ідіть і відпочивайте.
— Яких тепер відивчинові? Спасибі вам, дорога людино,.. Спасибі.
От і мавш. вадяку за брехню!
— А як дядько Діавріи?
— Втішав мене, а сам теж сумує і від смутку чи дурості збиражиься ревкопуваги стару могилу.
Сагайдак швидко прощаешься, іде присілком, а у вухах ще довга-довга непокояться слова матері.
За присілком недалеко вад путівця, тихенько поскрипував старими крилами вітряк, немов скаржвввя волям на самотність, бо покивули тепер медовик, і помольні. Добре, що хоч тут не вгніздилась поліція як угниздилась із кулеметом на дзвінніци. Там днює і почув гайвороння — так наказав жандармський пост.
Уже зовсім розвиднілось, колв Сагайдак увійшов у ліси, що по коліна стояли в тумані. Ліси, ліхиі Скільки ви зарятували людей у громадянську і скільки зарятуєте тепер? З вашої зеліеної глибинм вийдемо і вдаримо иа вороват бо трагедії трагедіями, а боротьба боротьбою. Скоріше ж за святе, щоб загинуло грішне!
Він перебирав в пам'яті, до кого навідається цими диями, з-ким піде у перша засідки:, а сам усе більше й більше починав хвилюватись: ваближавтьея до того глухого місця, яке він облюбував для партизанів. Чи знайдо когось із них?' Близнтоквг повинні бути тут. Та й Петро Саламаха...
Щось тріснуло попереду. Сагайдак, вихоплює з кишеві пістолета, придивляється до зарості, звідки почувся тріск, і незабаром помічає корову, яка пасеться иедалеко від того струмочка, що мав давати воду його загону. А он друга і третя. Де ж вони взялися в цій хащі? Щ& кілька кроків, і він бачить, сивий оберемок бороди, окореякувату поставь і шзгреку — від вуха до вуха — посмішку Михайла Чигирина, що стоїть у ранковому тумані, як добрий сон.
— Михаиле Івановичу?? — не вірить евоїм очам Сагайдак.
— Таки вгадали, Зіновію Васильовкчу! — порухом широких плечей старий скидав кирею і поспішає назустріч командиру.
Вони падають один одному в обійми, цілуються, посміхаються і заітхають.
— Нарешті дочекалися вас. що вже тільки ве вередували, — сама радість бринить у голосі Чигирина. — Вашу конспіративну хату спалили карателі.
— А що з Ганною Івванною? — терпяе Сагайдак.
— Її не було вдома, то й аалашиїяась живою.
— Як же ви?..
Старий став зосередженим і давіть трохи урочистим.
— Поган помаленьку, не восиівваточи. Ось на черідку і на три яарв тажей та 'на три вози розжився. І санки одяі маємо.
— Санки?! — же повірив Сагайдак.
— А чого ж, аима ще прийде, — спекійяо відповів Чигирин. — Також вісім цинкових -скриньок 'в набоями вихоияли. А з села
притаскав пияку, три сокири, кілька полумисків і трохи муки, бо ж і їсти щось треба. Коржі печем, а хліба нема. Та й на сіль сутужво. Неодмтате треба навідатись до німців на продуктовий склад.
— Хто з наших прибився? — І Сагайдак завмер у трявеаі.
— Першими, звгсяо, Грямячі прянивтіли. От уже отряхи — справжніх партизанів маємо. Вони десь кулемета «максима» дог'яхи, води ж і Куядрика порішили. Тільки тасжн цього два дні яяого їсти ае можуть, усе нудить хлопців. І Петро Саламаха вирвався з лапищ доліди. Мирон Бересклет з молодшим брато учора прийшов, в тим, що в окру не попав. Не з порожніми руками, а з німецьким автоматом прибився. Це треба резушів...
— Журиться хлопці після того, що сталось?
—Як вам сказати,— задумуеться Чвгирин і ще більше став схожим на гріба-боровика. — Журби в вас вагато, а ненависті ще більше, бо ковтнули всі ківш лиха. Підемо будити партизаяську рядів?
— Заяідімо трохи, тгодума'ємо, як новий день зустріти. Обиятчя старого прояснилося — одразу згадалося, яка в иях мав вути мова, і все одно тихцем запитує:
— Що маєм робити?
— Драконові зуби рвати! З корінням!
— Зуб зубові не рівня — є передні, а є кутні, — хитро мружиться Чигирин. — То з чого почнемо?
— З передніх! Треба хоч якусь машииу, що наперед сюди визвалась, підйяти. Всяке діло повинио мати початок.
— Вірно! — охоче погодився Чигирин. — Треба, щоб люди я»" чули про нас... Ось ходіть, погляньте, яку ми землянку аробили, 'навіть сяку-таку піч поставили. Це за якийсь кілометр од першого місця. Тепер і про лазню, і про стайню треба подумати.
На цю мову Сагайдак тільки посміхнувся, бо хто, слухаючи господарчі клопоти Чигирина, міг би подумати, що він у громадянську війну був грозою контрреволюції?.. А як одного разу чоловік піддурив скоропадчиків! Коли завірюха по самі стріхи замела соло, Чигирин з лісів приїхав до своєї Марини. Хтось присочив його, доніс у державну варту, а та кублищем влетіла в соло, щоб, нарешті, живцем захопити партизана. Тільки домчали до подвір'я Чигирина, а той з гребеня хати і жбурнув па них кілька гранат, наробив шелесту, а далі скинув з другого боку стріхи пару десятків сніпків, вивів з горища коня, скочив на нього і подався в ліси. Скільки

читати