
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Бовгар стрепенувся і поспішає за ним до лісу.
Бахнув у лісі стріл. Бах-бах-бах...- загриміли з рушниць верхи. Бах- бах-бах...- озвались дальші, і все німіє. Тиша.
«Певно, «вуйко» зарізав корову»,- дума Іван і пильніше оглядає
свою отару.
- Птруа-птруа...- Сонце наче заснуло, вітер затих і перенісся з землі
на небо. Він вже громадить там хмари, таке саме збурене море верхів,
яке бачив круг полонини. В безконечних просторах загинув час, і не
знати, чи день стоїть, чи минає...
Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти. Він
приносить од стаї запах кулеші та диму і довгим мелодійним
тремтінням оповідає, що кошари чекають на вівці...
- Гісь-гісь...- Мечуться пси, блеють овечки і ллються перистим
потоком в долину, трясучи вим'ям, обважнілим од молока...
* * *
Вже третю добу сіє на полонині дрібний мачкатий дощик
Закурились верхи, закуталось небо, і в сірій мряці пропали гори. Вівці
ледве ходили, важкі, повні водою, як губка; одежа на вівчарях стала
холодна й цупка. Тільки й спочинку було, що під дашком у струнці
під час доїння.
Іван сидить, опершись плечима в дошку, а ногами стискає
дійницю. Біля нього - чорний пелехатий козар, що за кожним словом
клене, а там ще вівчарі. Нетерплячі дроб'єта, яким прибува молоко,
пруться з загороди у струнку, щоб їх швидше здоїли. Але ж бо
почекайте, сараки, бо так не йде... Лиш по одній...
- Рист! - сердито кидає ззаду гонінник в овечий лемент та хльоска
мокрим прутом.- Рист! Рист!..- підбадьорюють вівчарі та одхиляють
коліна од дірки, кудою скаче у струнку вівця.- А! Бодай бис...- клене
козар і не кінчає: ану скажеш в таку годину!
Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе задом
понад широку дійницю. Покірно стоїть вівця, невигідно розчепіривши
ноги, така дурна, і слуха, як дзюрить з неї молоко у дійницю.- Рист! -
хльоска ззаду гонінник.- Рист! Рист! - покликують і собі вівчарі.
Здоєні вівці, немов стуманілі, падають в загороді на камінь, кладуть
голову на лапки і кривлять голі старечі губи.- Рист! Рист!..- Іванові
руки безперестанку мнуть тепле овече вим'я, одтягають дійки, а по
руках в нього тече молоко, що пахне лоєм і підіймає з дійниці масну
солодку пару.- Рист! Рист! - Вскакують вівці, як очманілі,
розчепірюють над дійницями ноги, і десять вівчарських рук мнуть
тепле вим'я. Жалібно плаче мокра отара по сей і той бік струнки,
падають в загороду знесилені вівці, а густе молоко дзвінко дзюрчить в
дійницю та затікає теплим струмочком, аж на рукав.- Рист! Рист!..
Козар сміється очима до своїх кіз. Вони не те, що овечки, в них
гостре серце. Не падають трупом, як плохі вівці, а твердо стоять на
тоненьких ногах. Цікаво підняли ріжки і дивляться в мряку, наче крізь
неї щось бачать, і так бадьоро трясуться у них тоненькі борідки...
* * *
Опустіли кошари. Тиша і пустка. Може, там десь, в глибоких
долинах, звідки гори починають рости, і лунають сміх людський та
голоси, але у се віриться мало. Тут, в полонині, де небо накриває
безлюдні простори, що живуть в самотині тільки для себе, вікує тиша.
Лиш в стаї тріщить невгасимий вогонь і все висилає синій дим свій
на мандри. Здоєне молоко важко спочиває в дерев'яній посудині, над
ним схилився ватаг. Він вже його заправив. З подри, де сохнуть великі
круглі боханці будзу, повіває на ватага вітер, але не може прогнати зі
стаї запаху вугля, сиру і овечої вовни. Бо тим самим пахне і ватаг.
Нові бербениці й барильця німують в кутку, хоч тільки запукай до них
- і обізветься голос, що там жиє. Холодна жентиця світить з коновки
зеленим оком. Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед
дітей. Все воно - чорні лавки і стіни, ватра і дим, будз, бербениці й
жентиця,- все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука.
Молоко вже гусне, але ще йому не пора. Тоді ватаг вийма з-під
череса цілий жмуток дерев'яних колодок і починає читати. Там
закарбовано все, в тій дерев'яній книзі, хто скільки має овець і що
кому належить. Турбота зсува йому брови, а він уперто чита:
«Мосійчук має штирнадцять дроб'єт, а му належит...»
За стінкою стаї спузар виводить:
Питається у баранця Круторіжка вівця: Ци ти вробиш, баранчику, Зеленого сінця?
- Розспівався! - сердиться ватаг і наново перелічує карби.
Не знаєш ти, круторіжко, Яка буде зима, Ци ти вийдеш, ци не вийдеш З полонинки жива...-
докінчує спузар у сінях і входить в стаю.
Закопчений, чорний, згинається над вогнем, і білі зуби блищать у
нього. Вогонь потріскує стиха.
Молоко в путині жовкне і гусне. Ватаг схилився над ним
скуплений, навіть суворий. Розщібає поволі рукава і по сам лікоть
занурює в нього свої голі, зарослі волоссям руки. І так застигає над
молоком...
Тепер має бути тихо у стаї, двері замкнені, і навіть спузар не сміє
кинуть оком на молоко, поки там твориться щось, поки ватаг чаклує.
Все наче застигло в німому
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року