Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 »

Бовгар стрепенувся і поспішає за ним до лісу.
Бахнув у лісі стріл. Бах-бах-бах...- загриміли з рушниць верхи. Бах- бах-бах...- озвались дальші, і все німіє. Тиша.
«Певно, «вуйко» зарізав корову»,- дума Іван і пильніше оглядає
свою отару.
- Птруа-птруа...- Сонце наче заснуло, вітер затих і перенісся з землі
на небо. Він вже громадить там хмари, таке саме збурене море верхів,
яке бачив круг полонини. В безконечних просторах загинув час, і не
знати, чи день стоїть, чи минає...
Раптом до вуха долітає давно жданий поклик трембіти. Він
приносить од стаї запах кулеші та диму і довгим мелодійним
тремтінням оповідає, що кошари чекають на вівці...
- Гісь-гісь...- Мечуться пси, блеють овечки і ллються перистим
потоком в долину, трясучи вим'ям, обважнілим од молока...
* * *
Вже третю добу сіє на полонині дрібний мачкатий дощик
Закурились верхи, закуталось небо, і в сірій мряці пропали гори. Вівці
ледве ходили, важкі, повні водою, як губка; одежа на вівчарях стала
холодна й цупка. Тільки й спочинку було, що під дашком у струнці
під час доїння.
Іван сидить, опершись плечима в дошку, а ногами стискає
дійницю. Біля нього - чорний пелехатий козар, що за кожним словом
клене, а там ще вівчарі. Нетерплячі дроб'єта, яким прибува молоко,
пруться з загороди у струнку, щоб їх швидше здоїли. Але ж бо
почекайте, сараки, бо так не йде... Лиш по одній...
- Рист! - сердито кидає ззаду гонінник в овечий лемент та хльоска
мокрим прутом.- Рист! Рист!..- підбадьорюють вівчарі та одхиляють
коліна од дірки, кудою скаче у струнку вівця.- А! Бодай бис...- клене
козар і не кінчає: ану скажеш в таку годину!
Навиклим рухом Іван хапа вівцю за хребет і тягне до себе задом
понад широку дійницю. Покірно стоїть вівця, невигідно розчепіривши
ноги, така дурна, і слуха, як дзюрить з неї молоко у дійницю.- Рист! -
хльоска ззаду гонінник.- Рист! Рист! - покликують і собі вівчарі.
Здоєні вівці, немов стуманілі, падають в загороді на камінь, кладуть
голову на лапки і кривлять голі старечі губи.- Рист! Рист!..- Іванові
руки безперестанку мнуть тепле овече вим'я, одтягають дійки, а по
руках в нього тече молоко, що пахне лоєм і підіймає з дійниці масну
солодку пару.- Рист! Рист! - Вскакують вівці, як очманілі,
розчепірюють над дійницями ноги, і десять вівчарських рук мнуть
тепле вим'я. Жалібно плаче мокра отара по сей і той бік струнки,
падають в загороду знесилені вівці, а густе молоко дзвінко дзюрчить в
дійницю та затікає теплим струмочком, аж на рукав.- Рист! Рист!..
Козар сміється очима до своїх кіз. Вони не те, що овечки, в них
гостре серце. Не падають трупом, як плохі вівці, а твердо стоять на
тоненьких ногах. Цікаво підняли ріжки і дивляться в мряку, наче крізь
неї щось бачать, і так бадьоро трясуться у них тоненькі борідки...
* * *
Опустіли кошари. Тиша і пустка. Може, там десь, в глибоких
долинах, звідки гори починають рости, і лунають сміх людський та
голоси, але у се віриться мало. Тут, в полонині, де небо накриває
безлюдні простори, що живуть в самотині тільки для себе, вікує тиша.
Лиш в стаї тріщить невгасимий вогонь і все висилає синій дим свій
на мандри. Здоєне молоко важко спочиває в дерев'яній посудині, над
ним схилився ватаг. Він вже його заправив. З подри, де сохнуть великі
круглі боханці будзу, повіває на ватага вітер, але не може прогнати зі
стаї запаху вугля, сиру і овечої вовни. Бо тим самим пахне і ватаг.
Нові бербениці й барильця німують в кутку, хоч тільки запукай до них
- і обізветься голос, що там жиє. Холодна жентиця світить з коновки
зеленим оком. Ватаг сидить серед свого начиння, як батько серед
дітей. Все воно - чорні лавки і стіни, ватра і дим, будз, бербениці й
жентиця,- все воно близьке і рідне, на всьому спочила його тепла рука.
Молоко вже гусне, але ще йому не пора. Тоді ватаг вийма з-під
череса цілий жмуток дерев'яних колодок і починає читати. Там
закарбовано все, в тій дерев'яній книзі, хто скільки має овець і що
кому належить. Турбота зсува йому брови, а він уперто чита:
«Мосійчук має штирнадцять дроб'єт, а му належит...»
За стінкою стаї спузар виводить:

Питається у баранця Круторіжка вівця: Ци ти вробиш, баранчику, Зеленого сінця?

- Розспівався! - сердиться ватаг і наново перелічує карби.

Не знаєш ти, круторіжко, Яка буде зима, Ци ти вийдеш, ци не вийдеш З полонинки жива...-

докінчує спузар у сінях і входить в стаю.
Закопчений, чорний, згинається над вогнем, і білі зуби блищать у
нього. Вогонь потріскує стиха.
Молоко в путині жовкне і гусне. Ватаг схилився над ним
скуплений, навіть суворий. Розщібає поволі рукава і по сам лікоть
занурює в нього свої голі, зарослі волоссям руки. І так застигає над
молоком...
Тепер має бути тихо у стаї, двері замкнені, і навіть спузар не сміє
кинуть оком на молоко, поки там твориться щось, поки ватаг чаклує.
Все наче застигло в німому

« 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 »

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери