
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
вже не було коло чого усім робити і треба було йти в
найми.
Жура гризла Івана.
- Мушу йти в полонину, Марічко,- сумував він заздалегідь.
- Шо ж, йди, Іванку,- покірно обзивалась Марічка.- Така нам доля
судилась...
І вона співанками косичила їх розлучення, їй було жалко, що
надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі. Обіймала за шию Івана
та, тулячи до його лиця біляву головку, стиха співала йому над вухом:
Ізгадай мні, мій миленький, Два рази на днину, А я тебе ізгадаю Сім раз на годину.
- Ізгадаєш?
- Ізгадаю, Марічко.
- Нічьо! - потішала вона його.- Ти меш, сарако, вівчарити, я му
сіно робити. Вилізу на копицу та й си подивлю в гори на полонинку, а
ти мені затрембітай... Може, почую. Як муть мряки сідати на гори, я
сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу
нічку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков - тоту
бачить Іванко...
Тільки співати залишу...
- Чьому? Співай, Марічко, не втрачай веселості свої, я си хутко
поверну.
Але вона тільки сумно головою хитала.
Співаночки мої милі, Де я вас подію? Хіба я вас, співаночки, Горами посію,-
стиха обізвалась до нього Марічка.
Гой ви мете, співаночки, Горами співати, Я си буду, молоденька, Сльозами вмивати.
Марічка зітхнула і ще сумніше додала:
Ой як буде добра доля, Я вас позбираю, А як буде лиха доля, Я вас занехаю...
- Отак і мені... Може, і занехаю...
Іван слухав тоненький дівочий голос і думав, що вона давно вже
засіяла гори співанками своїми, що їх співають ліси й сіножаті, груні й
полонини, дзвонять потоки і виспівує сонце... Але прийде пора, він
поверне до неї, і вона знов позбирає співанки, щоб було одбуть чим
весілля...
* * *
Теплим весняним ранком Іван ішов в полонину. Ліси ще дихали
холодками, гірські води шуміли на скоках, а плай радісно підіймався
угору поміж воринням. Хоч йому тяжко було покидати Марічку, а
проте сонце і та шумлива зелена воля, що підпирала верхами небо,
вливали в нього бадьорість. Він легко стрибав з каменя на камінь, наче
гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос:
- Слава Ісусу!
- Навіки слава.
По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки, вишневі од
смерекового диму, яким прокурились, гострі дашки оборогів з
запашним сіном, а в долині кучерявий Черемош сердито поблискував
сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем. Переходячи
потік за потоком, минаючи хмурі ліси, де озивалась часом дзвінком
корова або білиця сипала вниз під смереку об'їдки шишок, Іван
підіймався все вище. Сонце починало пекти, і кам'яниста доріжка
мулила ноги. Тепер вже хати попадалися рідше. Черемош простягся в
долині, як срібна нитка, і шум його сюди не доходив. Ліси уступали
місце гірським сіножатям, м'яким і повним. Іван брів серед них, як по
озерах квіток, нагинаючись часом, щоб закосичить кресаню жмутком
червоної грані або блідим вінком невістульки. Вниз западалися боки
гори у глибокі чорні ізвори, звідки родились холодні потоки, куди не
ступала людська нога, де плекався тільки бурий ведмідь, страшний
ворог маржини - «вуйко». Вода попадалася рідше. Зате як припадав
він до неї, коли знаходив потік, той холодний кришталь, що омивав
десь жовті корні смерек і аж сюди приносив гомін лісів! Коло такого
поточка якась добра душа лишала горнятко або коновочку гуслянки.
А стежка вела все далі, кудись у ломи, де гнили одна на одній голі
колючі смереки, без кори й хвої, як кістяки. Пусто і дико було на тих
лісових кладовищах, забутих богом й людьми, де лиш готури гутіли та
вились гадюки. Тут була тиша, великий спокій природи, строгість і
сум. За плечима в Івана росливже гори і голубіли удалині. Орел
здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом
крил, чулось холодне полонинське дихання, і розросталось небо.
Замість лісів тепер слався землею жереп, чорний килим повзучих
смерек, в якому плутались ноги, і мхи одягали камінь зеленим
шовком. Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали
хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни
застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на
землю та заллять світ. Вже синіми хмарами підпирали край-небо
буковинські верхи, оповились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і
Біла Кобила, курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерля, і
Чорногора важким своїм тілом давила землю.
Полонина! Він вже стояв на ній, на сій високій луці, вкритій
густою травою. Блакитне море збурених гір обляло Івана широким
колом, і здавалось, що ті безконечні сині вали таки ідуть на нього,
готові впасти до ніг.
Вітер, гострий, як наточена бартка, бив йому в груди, його дихання
в одно зливалось із диханням гір, і гордість обняла Іванову душу. Він
хотів крикнуть на всі легені, щоб луна покотилась з гори на гору, аж
до крайнеба, щоб
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року