
Електронна бібліотека/Проза
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
що звіявсь одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали
залізні бартки та заскакали перед самим обличчям. Як кремінь і криця,
стялись роди - Гутенюки з Палійчуками, і перше ніж Іван встиг
розібрати, про що їм йдеться, тато розмахнув бартку і вдарив плазом
комусь по чолі, з якого бризнула кров, залляла лице, сорочку та
пишний кептар. Йойкнула челядь, кинулась одтягати, а вже людина з
лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в голову, і
похитнувся Іванів тато, як підтята смерека. Іван кинувся в бійку. Не
пам'ятав, що робить. Щось підняло його. Але дорослі потолочили
йому ноги, і він не міг протиснутись туди, де бились. Все ще гарячий,
роз'юшений злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що
тряслось з жаху біля самого воза. Ага! Се, певно, Гутенюкова дівка! І,
не думавши довго, ударив її в лице. Вона скривилась, притулила
руками до грудей сорочку і почала тікати. Іван зловив її коло ріки,
шарпнув за пазуху і роздер. Звідти впали на землю нові кісники, а
дівчинка з криком кинулась їх захищати. Але він видер і кинув у воду.
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь
глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
- Нічьо... В мене є другі... май ліпші.
Вона наче його потішала.
Здивований лагідним тоном, хлопець мовчав.
- Мені неня купила нову запаску... і постоли... і мережані капчурі...
і...
Він все ще не знав, що сказати.
- Я си обую файно та й буду дівка... Тоді йому заздрісно стало.
- А я вже вмію грати в денцівку.
- Наш Федір зробив си таку файну флояру... та й як зайграє...
Іван надувся.
- Я вже щезника бачив.
Вона неймовірно подивилась на нього.
- А нащо ж ти б'єш си?
- А ти нашо коло воза стояла? Вона подумала трохи, не знаючи, що
одповісти, і почала шукать щось за пазухою.
Витягла врешті довгий цукерок.
- Ади!
Половину вкусила, а другу поважним, повним довір'я рухом
подала йому.
- На!
Він завагався, але узяв.
Тепер вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійки й
сердитий шум річки, а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що
пасе вже дроб'єта (вівці), що якась Марцинова - сліпа на одно око -
покрала у них муку... і таке інше, обом цікаве, близьке і зрозуміле, а
погляд її чорних матових очей м'яко поринав у Іванове серце...
І втретє затрембітала трембіта про смерть в самотній хаті на
високій кичері: другого дня по бійці помер старий Палійчук.
Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті газди. Загніздилось
безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній, і
маржина десь танула так, як по горах весною сніги.
Але в Івановій пам'яті татова смерть не так довго жила, як
знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір'я
рухом подало йому половину цукерка. В його давній і безпричинний
смуток влилась нова течійка. Вона несвідомо тягла його в гори,
носила по сусідніх кичерах, лісах і долинах, де б він міг стріти
Марічку. І він стрівся нарешті з нею: пасла ягнята.
Марічка його прийняла, як би давно сподівалась: він буде з нею
пасти овечки. А й справді! Нехай жовтаня та голубаня для себе б'ють в
колокільці та вирікують в лісі, а він йме пасти її ягнята.
І як вони пасли!
Білі ярки, збившись у холодок під смереку, дивились дурними
очима, як качались по мхах двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим
сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно
зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний
привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині
поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою.
Так було тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що
діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до
найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм часом
здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди,
хекання втомлених грудей.
- Чуєш, Іва? - шепотіла Марічка.
- Чому б не мав чути? А чую.
Вони обоє знали, що то бродить по лісі невидима сокира, гупа об
дерева і хека з втомлених грудей.
Ляк проганяв їх звідти в долину, де потік плив спокійніше. Вони
робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягтись, бовтались
в нім, як двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором. Сонце
спочивало на їх яснім волоссі і било в очі, а льодова вода потоку
щипала тіло.
Марічка перша змерзала і пускалася бігти.
- Стій,- гукав на неї Іван,- звідки ти?
- З Я-вор-рова,- цокотіла зубами синя Марічка.
- А чия ти?
- Ковальова.
- Бувай здорова, Ковальова! - щипав її Іван і пускавсь доганяти, аж
поки потомлені, але загріті, не падали на траву.
В тихім плесі потічка, над яким горів царівник сонячним світом та
синів лабуштан низкою черевичків, жалібно кумкали жаби.
Іван нахилявся понад потоком і питав жабу:
- Кума-кума, шо-с варила?
- Бурак - борщ.
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025