Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

що звіявсь одразу, як вихор, невідомо од чого, заблищали
залізні бартки та заскакали перед самим обличчям. Як кремінь і криця,
стялись роди - Гутенюки з Палійчуками, і перше ніж Іван встиг
розібрати, про що їм йдеться, тато розмахнув бартку і вдарив плазом
комусь по чолі, з якого бризнула кров, залляла лице, сорочку та
пишний кептар. Йойкнула челядь, кинулась одтягати, а вже людина з
лицем червоним, як його гачі, тяла барткою ворога в голову, і
похитнувся Іванів тато, як підтята смерека. Іван кинувся в бійку. Не
пам'ятав, що робить. Щось підняло його. Але дорослі потолочили
йому ноги, і він не міг протиснутись туди, де бились. Все ще гарячий,
роз'юшений злістю, він наскочив з розгону на маленьке дівча, що
тряслось з жаху біля самого воза. Ага! Се, певно, Гутенюкова дівка! І,
не думавши довго, ударив її в лице. Вона скривилась, притулила
руками до грудей сорочку і почала тікати. Іван зловив її коло ріки,
шарпнув за пазуху і роздер. Звідти впали на землю нові кісники, а
дівчинка з криком кинулась їх захищати. Але він видер і кинув у воду.
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь
глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
- Нічьо... В мене є другі... май ліпші.
Вона наче його потішала.
Здивований лагідним тоном, хлопець мовчав.
- Мені неня купила нову запаску... і постоли... і мережані капчурі...
і...
Він все ще не знав, що сказати.
- Я си обую файно та й буду дівка... Тоді йому заздрісно стало.
- А я вже вмію грати в денцівку.
- Наш Федір зробив си таку файну флояру... та й як зайграє...
Іван надувся.
- Я вже щезника бачив.
Вона неймовірно подивилась на нього.
- А нащо ж ти б'єш си?
- А ти нашо коло воза стояла? Вона подумала трохи, не знаючи, що
одповісти, і почала шукать щось за пазухою.
Витягла врешті довгий цукерок.
- Ади!
Половину вкусила, а другу поважним, повним довір'я рухом
подала йому.
- На!
Він завагався, але узяв.
Тепер вони вже сиділи рядочком, забувши про вереск бійки й
сердитий шум річки, а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що
пасе вже дроб'єта (вівці), що якась Марцинова - сліпа на одно око -
покрала у них муку... і таке інше, обом цікаве, близьке і зрозуміле, а
погляд її чорних матових очей м'яко поринав у Іванове серце...
І втретє затрембітала трембіта про смерть в самотній хаті на
високій кичері: другого дня по бійці помер старий Палійчук.
Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті газди. Загніздилось
безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній, і
маржина десь танула так, як по горах весною сніги.
Але в Івановій пам'яті татова смерть не так довго жила, як
знайомість з дівчам, що, скривджене ним безневинно, повним довір'я
рухом подало йому половину цукерка. В його давній і безпричинний
смуток влилась нова течійка. Вона несвідомо тягла його в гори,
носила по сусідніх кичерах, лісах і долинах, де б він міг стріти
Марічку. І він стрівся нарешті з нею: пасла ягнята.
Марічка його прийняла, як би давно сподівалась: він буде з нею
пасти овечки. А й справді! Нехай жовтаня та голубаня для себе б'ють в
колокільці та вирікують в лісі, а він йме пасти її ягнята.
І як вони пасли!
Білі ярки, збившись у холодок під смереку, дивились дурними
очима, як качались по мхах двоє дітей, дзвонячи в тиші молодим
сміхом. Втомившись, вони забирались на біле каміння і лячно
зазирали звідти у прірву, з якої стрімко підіймався у небо чорний
привид гори і дихав синню, що не хтіла тануть на сонці. В щілині
поміж горами летів в долину потік і тряс по каміннях сивою бородою.
Так було тепло, самотньо і лячно у віковічній тиші, яку беріг ліс, що
діти чули власне дихання. Але вухо уперто ловило і побільшало до
найбільших розмірів усякий згук, що мусив жить в лісі, і їм часом
здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди,
хекання втомлених грудей.
- Чуєш, Іва? - шепотіла Марічка.
- Чому б не мав чути? А чую.
Вони обоє знали, що то бродить по лісі невидима сокира, гупа об
дерева і хека з втомлених грудей.
Ляк проганяв їх звідти в долину, де потік плив спокійніше. Вони
робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягтись, бовтались
в нім, як двоє лісних звірят, що не знають, що таке сором. Сонце
спочивало на їх яснім волоссі і било в очі, а льодова вода потоку
щипала тіло.
Марічка перша змерзала і пускалася бігти.
- Стій,- гукав на неї Іван,- звідки ти?
- З Я-вор-рова,- цокотіла зубами синя Марічка.
- А чия ти?
- Ковальова.
- Бувай здорова, Ковальова! - щипав її Іван і пускавсь доганяти, аж
поки потомлені, але загріті, не падали на траву.
В тихім плесі потічка, над яким горів царівник сонячним світом та
синів лабуштан низкою черевичків, жалібно кумкали жаби.
Іван нахилявся понад потоком і питав жабу:
- Кума-кума, шо-с варила?
- Бурак - борщ.

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери