
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
підслухав у щезника в лісі: «Є мої кози!.. Є
мої кози!..»- і чугайстир, оживлений згуками пісні, знов вище
підкидав п'яти, заплющив од вдоволення очі і наче забув про утому.
Тепер Марічка могла бути спокійна.
«Тікай, Марічко... не бійся, душко... твій ворог танцює»,- співала
флояра.
Шерсть прилипла до тіла чугайста, наче він тільки що виліз із
води, слина стікала цівкою з рота, одкритого втіхою рухів, він весь
блищав при вогні, а Іван піддавав йому духу веселою грою і, наче в
нестямі, в знемозі і в забутті, бив в камінь поляни ногами, з яких
облетіли вже постоли...
Нарешті чугайстир знемігся:
- Буде, не можу... Впав на траву і важко сапав, заплющивши очі.
Іван звалився на землю рядом з чугайстром. І так дихали разом.
Врешті чугайстир стиха хихикнув:
- Ну й вимахавсь нині я файно...
Пом'яв задоволено круглий живіт, покректав, розгладив на грудях
волосся й почав прощатись.
- Дякувать красно за танець...
- Ідіть здорові.
- Май ся гаразд...
Розсунув сухі гіллячки смереки і впірнув в ліс.
Полянку знов обняли морок і тиша. Дотліваюча ватра кліпала в
пітьмі одиноким червоним оком.
Але де була Марічка?
Іван мав ще багато їй розказати. Він чув потребу оповісти їй ціле
своє життя, про свій тусок за нею, безрадісні дні, свою самотність
серед ворогів, нещасливе подружжя... Але де вона була? Куди
подалась? Може, наліво? Йому здалося, що він бачив її востаннє з
лівого боку.
Іван подався наліво. Тут була гущина. Смереки так тісно збилися в
купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями. Сухі нижні
гіллячки кололи йому лице. Але він йшов. Брів у густій пітьмі,
спотикався і натикався безперестанку на стовбур. Часом йому
здавалось, що хтось його кличе. Ставав, затаївши в грудях віддих, і
прислухався. Але ліс наливала така глибока тиша, що шелестіння
сухих гіллячок, об які терся плечем, здавалось йому голосним
лускотом пня, що валився, стятий сокирою, в лісі. Іван йшов далі,
простягнувши наперед руки, неначе сліпець, який ловить руками
повітря зі страху наткнутись на перешкоду.
Раптом до його вуха долетіло тихеньке, ледве вловиме дихання:
- Іва!..
Голос ішов ззаду, десь з глибини, наче добувався крізь море
смерекової глиці.
Значить, Марічка була не тут.
Треба було вертатись назад. Іван поспішавсь, стукавсь коліньми в
смереки, одводив руками гіллячки і жмурив очі, щоб не наколотись на
хвою. Ніч наче чіплялась йому за ноги і не пускала, а він волік її за
собою та розпихав грудьми. Блукав уже довго, а не знаходив полянки.
Тепер земля під його ногами почала спускатись в долину. Великі
каміння перетинали йому дорогу. Він їх обходив, сковзаючись раз у
раз на слизькім мху, спотикаючись на цупкому корінні, тримаючись за
траву, щоб не зірватись.
І знову з провалля, з-під його ніг, дійшов до нього слабенький
поклик, заглушений лісом:
- Іва-а!..
Він хотів одгукнутись на голос Марічки, але не смів, щоб не почув
чугайстир.
Тепер вже знав, де має її шукати. Податись управо і спуститися
вниз. Але тут було іще крутіше, і здавалося дивним, як могла злізти
звідси Марічка. Дрібні каміння сипались під ногами в Івана, з глухим
гарчанням спадаючи в чорну глибінь. Але він, зручний і звиклий до
гір, умів спинитись на краю кручі і знов обережно шукав підпори для
ніг. Дедалі ставало трудніше спускатись. Раз мало не впав, та
вхопився за виступ скелі і повис на руках. Не знав, що там під ним,
але чув холод і зловісне дихання безодні, яка одкривала на нього свою
ненажерливу пащу.
- Іва-а! - стогнала Марічка десь з глибини, і був у голосі тому
поклик кохання і муки.
- Іду, Марічко! - билась в Іванових грудях одповідь, лякаючись
вилетіть звідти.
Він вже забув обережність. Скакав по каміннях, як дикий баран,
ледве ловлячи віддих одкритим ротом, калічив руки і ноги, припадав
грудьми до гострої скелі, тратив часами грунт під ногами і крізь
гарячий туман бажання, в якому котився в долину, чув тільки, як його
наглить дорогий голос:
- Іва-а!..
- Я тут! - крикнув Іван і почув раптом, що його тягне безодня.
Схопила за шию, перегнула назад. Хапав руками повітря, ловив ногою
камінь, одірваний нею, і чув, що летить вниз, сповнений холодком та
дивною пусткою в тілі. Чорна. важка гора розправила крила смерек і
вмить, як птах, пурхнула над ним у небо, а гостра смертельна
цікавість опекла мозок: об що стукнеться голова? Почув ще тріск
кості, гострий до нестерпучості біль, що скорчив тіло,- і все
розплилось в червонім вогні, в якому згоріло його життя...
Другої днини знайшли пастухи ледве живого Івана.
* * *
Сумно повістувала трембіта горам про смерть.
Бо смерть тут має свій голос, яким промовляє до самотніх кичер.
Били копитами коні по каменистих плаях, і постоли шуршали у пітьмі
ночі, як з леговищ людських, загублених в горах, поспішали сусіди, на
пізні вогні.
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року