
Електронна бібліотека/Проза
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
гнилих пнів, запах кладовища лісного
йшов на них з пущі, де трухліли мертві смереки та гніздились погані
гриби - гадяр і голубінка. Великі каміння холоділи під слизьким
мохом, голі корні смерек заплітали стежки, вкриті верствою сухої
глиці.
Вони йшли далі й далі, забирались в холодний і непривітний глиб
верховинних лісів.
Прийшли на полянку. Тут було трохи ясніше, смереки наче
замкнули поза собою чорність глибокої ночі.
Враз Марічка здригнулась і стала. Витягла шию і наслухала. Іван
помітив, як тривога слизнула по обличчі у неї, звела її брови. Що
сталось? Але Марічка нетерпляче спинила його питання, поклала
палець на губи на знак мовчання і раптом зникла. Все се сталось так
несподівано й чудно, що Іван не встиг спам'ятатись.
Чого вона налякалась, куди й чого втекла? Він постояв трохи на
місці, сподіваючись, що Марічка надійде зараз, але коли її довго не
було, він стиха покликав:
Марічко!..
М'яке запинало смерекового гілля ковтнуло той поклик, і знов
було тихо.
Іван стривоживсь. Хотів шукати Марічку, але не знав, в який бік
іти, бо не помітив, куди вона зникла. Ще готова десь заблудитись у
лісі або зірватись у прірву. Чи не покласти ватру? Побачить вогонь і
буде знати, куди вернутись.
Іван накидав сухих галузок і підпалив. Вогонь потріщав трохи
підсподом і вигнав дим. А коли дим заметавсь над вогнем, заметалися
тіні кострубатих смерек і залюднили полянку.
Іван сів на пеньок і обдивився. Поляна була закидана вся
трухлявими пнями, колючою сіткою гострих вершків, між якими
вилась дика малина. Спідні галузки смерек, тонкі й посохлі, звисали
додолу, як руда борода.
Сум знову обняв Івана. Він знову був сам. Марічка не йшла.
Закурив люльку і вдивлявся в вогонь, щоб чим-небудь скоротити
чекання. Мусила ж врешті прийти Марічка. Йому навіть здавалось, що
він чує її ходу і тріск під ногами гіллячок. О! Врешті, вона... Хотів
встати і піти їй назустріч, але не встиг.
Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік.
Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло,
оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях.
Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана.
Тоді Іван зразу його впізнав. Се був веселий чугайстир, добрий
лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них:
зловить і роздере.
Чугайстир добродушно всміхнувся, кліпнув лукаво оком і
поспитав Івана:
- Куди побігла?
- Хто?
- Нявка.
«Се він про Марічку,- з ляком подумав Іван, і серце закалатало
йому в грудях.- Ось чого вона зникла!..»
- Не знаю... Не видів,- байдужно обізвався Іван і запросив
чугайстра:
- Сідайте.
Чугайстир сів на пеньок, обтрусився з сухого листу і простяг до
вогню ноги.
Обоє мовчали. Лісовий чоловік грівсь коло ватри та розтирав собі
круглий живіт, а Іван думав уперто, яким би чином довше затримать
чугайстра, щоб Марічка якнайдалі встигла втекти.
Але чугайстир сам допоміг.
Підморгнув до Івана лукавим оком і обізвався:
- Може б, ти трошки пішов зо мною у танець?
- А чому б ні? - радо піднявся Іван. Докинув у ватру смеріччя,
поглянув на постоли, обсмикнув сорочку на собі і став до танцю.
Чугайстир поклав волохаті руки на боки і вже хитався.
- Ну, починай!..
Що ж, як починати, то починати.
Іван тупнув на місці, виставив ногу, струснув усім тілом і поплив в
легкім гуцульськім танці. Перед ним смішно вихилявся чугайстир. Він
прижмурював очі, поцмокував ротом, трусив животом, а його ноги,
оброслі, як у ведмедя, незграбно тупцяли на однім місці, згинались і
розгинались, як грубі обіддя. Танець, видимо, його загрівав. Він вже
підскакував вище, присідав нижче, додавав собі духу веселим
бурчанням і оддувався, неначе ковальський міх. Піт краплями
виступав круг очей, стікав струмочком од чола до рота, під пахвами й
на животі блищало у нього, як у коняки, а чугайстир вже розійшовся.
- Гайдук раз! Ще такий! - кричав на Івана і бив п'ятами в землю.
- Ще кривий!.. Ще сліпий!..- піддавав жару Іван.- Го-го! Як
танцювати, то танцювати.
- Най буде так! - плескав в долоні чугайстир, і присідав до землі, і
крутився круг себе.
- Ха-ха-ха! - хльоскав себе по стегнах Іван.
Хіба він не годен вже танцювати?
Ватра розгорялась веселим вогнем і одділяла од танцюючих тіні,
що корчились й бились на залитій світлом полянці,
Чугайстир втомлявся. Щохвилини підносив до лоба руку, всю в
брудних нігтях, обтираючи піт, і вже не скакав, а тільки дрібно трусив
волохатим тілом на місці.
- Може, вже буде? - сапав чугайстир.
- Е, ні... ще трошки.:
Іван і сам умлівав од утоми. Загрівся, був весь мокрий, ноги боліли
у нього, а груди ледве ловили віддих.
- Я ще заграю до танцю,- бадьорив він чугайстра й сягнув по
флояру за черес.- Ти ще такої не чув, небоже...
Він заграв пісню, що
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року