
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
коштом букової кори, ніж коштом власної спини - ту він так щадив, що одмірювані удари не зігнали б з неї навіть мухи. Облиганий Дон Кіхот ні разу в рахубі не помилився й обрахував, що разом з учорашніми їх вліплено три тисячі двадцять дев'ять. Здавалося, того дня сонце схопилося раніше, щоб оглянути те офірування, і з першими променями Дон Кіхот і Санчо рушили далі, гомонячи між собою про те, як уклепався дон Альваро і як же обачно вчинили вони, взявши од нього зафіксоване на штемпльовому папері свідчення.
Цілий той день, а потім ніч провели вони в дорозі, і за цей час не за- [662] йшло нічого, достойного опису, хіба лиш те, що Санчо докінчив свою покуту, на превелику радість Дон Кіхота. Його пан з нетерпінням виглядав світову зорю, йому здавалося, що вдень неодмінно спіткає вже од-чаровану Дульсінею, свою володарку; і, верстаючи путь далі, він вдивлявся в кожну зустрічну жінку чи ж не Дульсінея. це Тобоська, так-бо свято вірив він у спевнення Мерлінової обітниці. В томлінні цих мрій і бажань піднявся він з Санчом на узгір'я, звідки показалося їм рідне село, і тут Санчо, уклякнувши, гукнув
- Розплющ очі, кохана вітчизно, і поглянь на сина твого Санча Пан-су; він повертається до тебе, не вельми забагатівши, зате добряче зба-тожений. Розкрий обійми і прийми також сина свого Дон Кіхота; його здолала правиця іншого, але зате він подолав самого себе, адже це він мені казав, що більшої над еюю звитягу годі собі зичити. Вертаюсь я з грошенятами, бо хоть на мені побито весь батіг, зате я цупко сиджу в сідлі.
- Годі блазнювати,- мовив Дон Кіхот,- і дай Боже нам щасливо в'їхати в село, а вже там знічев'я розкинемося мислію по древу та й придумаємо, як ліпше нам пастушити.
На сім слові вони з'їхали з узгір'я й рушили до свого села.
РОЗДІЛ LXXIII
Про знамення, підмічені при Дон Кіхотовому в'їзді до села, а зарівно про інші речі, що так присмачують та увірогіднюють велику еюю історію
Як повідає Сід Ахмет, при в'їзді до села Дон Кіхот побачив, що біля клуні сваряться двоє хлоп'ят, і один казав другому так
- Не трать сили, Перікільє, більше ти ніколи ЇЇ в житті не побачиш! Почувши теє, Дон Кіхот сказав Санчові
- Ти підмітив, друже мій, що сказав той хлопчак «Більше ти ніколи її в житті не побачиш»
- Ну то й що з того - заперечив Санчо.- Мало чого не ляпне мале!
- Як, що з того - гукнув Дон Кіхот.- Хіба не зрозуміло якщо прикласти тії слова до мене, виходить, що мені більше не бачити Дульсінеї
Санчо збирався відповісти, аж це дивиться, полем біжить заєць, а слідом гурт мисливців і зграя хортів, і раптом цей заєць шасть! - і Сірому під живіт. Санчо злапав його голіруч і подав Дон Кіхотові, але той сказав
- Malum signum! Malum signum! Заєць тікає, а хорти навздогін не бачити мені Дульсінеї!
Лиха прикмета (латин.).
- Та й дивак же ви, вашець,- обізвався Санчо.- Даймо, що цей заєць Дульсінея Тобоська, а ці гончі пси - лиходійники-чорнокниж-ники, які злицювали її в мужичку; вона тікає, я її переймаю і віддаю до [663] рук вашеці, а ви тримаєте її в обіймах і пестите яка ж у тім лиха прикмета і за яке лихе знамено можна теє вважати
Двоє розсварених хлопчаків підійшли позирнути на зайця, і Санчо спитав їх, через що вони побили глека. Той із них, хто сказав «Більше ти ніколи її в житті не побачиш» - одвітував Санчові, що він забрав у свого дружка клітку з цвіркунами і вже зроду її не віддасть. Санчо дістав з капшука чотири кварто і вручив їх хлопчакові, а в нього взяв клітку і, передавши її Дон Кіхотові, сказав
- От, пане, і по всьому всі ці віщування розмаяно, зведено на пшик, хоть вони до вас і мають таку притоку, як торішні хмари. І як пам'ять не змилила мене, я чував од нашого панотця, що горливим християнам та ще й одукованим, не подоба зважати на таку пустячину, та й самі ви, вашець, днями мене запевняли, що той, хто вірить у прикмети, глупак. Отож нема чого нам через теє тут баритися, їдьмо далі, простісінько до свого села.
Над'їхали вловчі по свого зайця, і Дон Кіхот оддав його їм. Рицар і зброєноша верстали путь далі і на царині на моріжку зустріли пароха і бакаляра Карраска з требниками в руках. А треба вам сказати, що Санчо Панса замість попони накрив Сірого і перемотужену лицарію бархановою киреєю з огняними омахами, в яку його вирядили в дуково-му замкові в ніч Альтісідориного змертвихвстання. Окрім того, він ще насолопив ослу на голову митру,- коротко, такого лицювання і такого строю ні один ушак або ж каплій не знав з почину світу.
Парох і бакаляр, зразу впізнавши наших шукайбід, порвалися до них з розгорнутими обіймами. Дон Кіхот ізліз із коня й міцно їх обійняв. А сільська дітлашня рисячими своїми неомильними очима вже догледі-ла митру на ослі і тепер збігалася докупи, скликаючи одне одного
- Гей, хлопці, погляньте на Санчового осла він вичепурений краще за Мінга, і на Дон Кіхотову перешкапу так і світить ребрами!
Ось так, дітлахами оточені, рицар і джура вкупі з парохом і бакаля-ром в'їхали до села й подалися до оселі Дон Кіхотової; а там на порозі вже стояли клюшниця і небога,
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем