Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

світлиці Дон Кіхота. Той, збентежений і здумілий її появою, скулився, майже з головою забрався під ковдри й простирала і онімів, не можучи здобутися на жодне ґречне слово. Альтісідора вмостилася на стільці при узголів'ї і, зітхнувши зглибока, заговорила тихим і ніжним голоском
- Коли знакомиті женщини або ж скромні дівки топчуть свою честь і дозволяють своїм устам вибігати за межі звичайності й розголошувати сокровенні тайнощі серця, значить, вони з конечності вдаються до цього вчинку. Я, пане Дон Кіхоте з Ламанчі, саме одна з таких дів я закохана, зневолена і зневажена, а проте я терпелива й чеснородна, і от через ці мовчазні муки серце моє ье витримало і порвалося, і я наразила своє життя. Два дні тому через суворість, з якою ти мене трактував,
Ти, до скарг байдужий, як той мармур,
ти, твердокам'яний рицар, я померла, принаймні всі, хто мене бачив, вважали за мертву якби Амур не змилувався наді мною і не допоміг мені врятуватися ціною муки доброго цього зброєноші, так би я й зосталась на тому світі.
- Ліпше б Амур прирік на муки мого осла,- впав у слово Сан-чо,- я б йому спасибі сказав. Але скажіть, сеньйоро, дай вам Боже по-тульнішого за мого пана коханця що ж ви на тім світі бачили Що там твориться у пеклі Я проти того вас питаюсь, що як умирають з розпуки, то неодмінно попадають у пресподницю.
- Сказати по щирості,- відповіла Альтісідора,- я померла, та не зовсім, бо до пекла не втрапила, адже аби я загула туди, то назад не вибралась би ніяким світом. Насправді я дійшла тільки до брами, дивлюсь, аж там чорти, десь із тузінь, ганяють опуку, всі в плюндрах і в камізельках з комірцями, фламандським мереживом оздобленими, і з мереживними таки рукавчиками-манжетами, вкороченими аж на чотири пальці, щоб було замашніше. В руках вони тримали огняні ракетки. Але найбільше ударило мене те, що замість опуки вони перекидалися книжками, чи то вітром, чи то пухом наповненими - диво дивне, та й годі. І вже живим вразом вражало, що попри звичай у гравців радіти виграшеві чи журитися програшем, чулася тільки гризня, лайка, пересварка.
- Воно й не дивина,- зауважив Санчо,- чорти, грають вони чи не грають, виграють чи програють, вічно незадоволені.
- Авжеж,- притакнула Альтісідора,- але мене дивує ще одне (власне, здивувало тоді) після першого ж удару вже було по опуці, тож доводилося раз у раз міняти ці книжки, старі й нові, чудасія, та й годі. Одну книжчину, зовсім новеньку й гарно оправлену, загилили так, що з неї вивалилися всі хляки й порозліталися сторінки. Один чорт сказав другому «Глянь, що то за книжка». А той «Друга частина історії Дон Кіхота з Ламанчі», але це твір не Сіда Ахмета, першого його автора, а якогось арагонця, нібито уродженця Тордесі-льяса».- «Заберіть її геть,- сказав перший чорт,- і киньте аж у пресгіодницю, [654] щоб очі мої більше не бачили».- «Невже це така кепська книжка» - спитав другий. «Така поганюща,- відповів перший,- що якби я зумисне награмузляв гірше, в мене б нічого не вийшло». Вони поновили гру і давай перекидатися іншими книжками, а я, почувши Дон Кіхотове ймення, таке дороге й любе, гарненько запам'ятала це видиво.
- Атож, це було видиво,- обізвався Дон Кіхот,- другого мене на світі нема, хоть тая історія ходить по руках і ні в одних руках не за-тримуєтьсЯі бо кожен їй дає носака. Мені байдуже, коли мені кажуть, що я марою блукаю в пітьмі пекла або по сонячній землі, бо я не той, про кого в тій історії ходить. Було б вона хороша, істинна й правдива, то прожила б віки, якщо ж вона погана, то шлях її від колиски до могили недовгий.
Альтісідора зібралася знову шпетити Дон Кіхота, але той її урвав
- Уже казав-єм не раз і не два вам, сеньйоро, як мені прикро, що ви накинули оком на мене, бо я можу відповісти лише вдячністю, але не взаємністю. Я уродився для Дульсінеї Тобоської, Провидіння (якщо воно існує) судило її мені, і годі думати, щоб якась інша ліпота витіснила її з моєї душі. Хай же сказане остаточно переконає вас на інше, аби ви почали шануватися знову, бо неможливого вимагати годі.
На теє Альтісідора з удаваним гнівом і досадою гукнула
- Ех ви, тараню висушена, колодо лежача, кісточко фінікова, упертюху, гірший від мужла, який упреться, хоч кілок на голові теши! їй-Богу, накинься я на вас, то неодмінно повидряпую очі! Ви що ж це, розгромлений та ще потовчений, уявили, буцімто я гину за вами Таж усе те, що ви вночі бачили, підстроєно зумисне де там гинути, де там умирати, я й не охну через такого дромадера, як ви.
- Охоче вірю,- впав у річ Санчо,- бо смерть з кохання - це ж курям на сміх. Сказати закохані можуть усе, але щоб направді - жоден дурень їм не повірить.
Поки вони так гомоніли, в кімнату вступив той самий музика, співак і поета, який співав два згадані станси, і, низько схилившись перед Дон Кіхотом, сказав
- Я прошу вашмосць, пане Дон Кіхоте, вважати й числити мене вашим покірником, бо я давно вже схиляюся перед вашим преславним іменем і вашими подвигами.
Дон Кіхот його спитав
- Скажіть мені, вашець, хто ви єсте, аби моє ставлення до вас

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери