Завантажити

одпо-відало вашим заслугам.
Молодик відповів, що він саме той, хто співав уночі величальну.
- Воістину,- зауважив Дон Кіхот,- голос у вас прегарний, але сама величальна здалася мені не вельми доречною який же зв'язок між віршами Гарсіласа і смертю сієї сеньйори
- Хай ваша милость не дивується,- заперечив музика,- бо такий звичай новочасних нешеретованих поетів строчать вони що-хотя і де-хотя крадуть, не зважаючи, чи пасує це до їхніх задумів, і хоч би яку дурницю вони співали чи писали, все йде в них на карб поетичної вольності.
Дон Кіхот збирався відповісти, аж це ввійшли дук і дукиня, і між ними зайшла довга і смаковита розмова; Санчо, той набалакав стільки [655] втішного й дотепного, що дуцтво чудувалося і його простоті, і бистрому розуму. Дон Кіхот попросив одпустити його ще цього самого дня, оскільки рицарям-недобиткам радше випадає жити в закуті, ніж у палатах королівських. їхні ясновельможності залюбки його відпустили, а дукиня спитала, чи не сердиться він на Альтісідору. На те Дон Кіхот одвітував
- Добродійко моя, чиню вашій милості відомо, що все недугування сієї дівахи знечевля, і кращий на нього лік - чесний і сталий труд. Допіру я од неї дізнався, що в пеклі ходять у коронках та форботах певне, вона мереживниця, от хай і плете своє мереживо. Снування в руках веретенця не дасть їй снувати в голові образ або ж образи тих, у кого вона закохана. Ото вам і вся правда, і така моя думка, і така моя порада.
- І моя,- втулив слівце Санчо,- щоб це яка мереживниця та вмерла з кохання, такого я ще не чув тружденниці більше думають як попорати роботу, ніж про гулі. По собі суджу коли я копаю землю, мені не до думок про мою стару, себто про Терезу Пансиху, а проте я люблю її над усе в світі.
- Правда твоя, Санчо,- мовила дукиня,- від сьогодні саджаю Альтісідору за якесь рукоділля вона в мене тімаха.
- Пані,- заперечила Альтісідора,- в такому лікові ніякої потреби нема. Самої жорстокості, з якою мене трактував безхатній цей лихо-дійник, досить, щоб я і так викинула його з серця. А зараз я з дозволу вашої високості піду аби не маячив переді мною його сумний образ, та що там сумний образ - просто гидомирна мацапура.
- Це нагадує мені,- обізвався дук,- відому приказку
Хто вже лаятись почав,
Той ладен вину простити.
Альтісідора вдала, ніби втирає хусточкою сльози, а потім, уклонившись дуцтву, вийшла з покою.
- Жаль мені тебе, небого,- сказав Санчо,- ох, як жаль нарватися на кам'яну душу і на дубове серце. От якби ти женихалася до мене, то, їй-Богу, не зосталася б з поламаним возом.
Розмова завершилася, Дон Кіхот убрався, пообідав з дуцтвом і того ж вечора поїхав.

РОЗДІЛ LXXI
Про те, що приключилося Дон Кіхотові та його джурі дорогою до рідного села
Трохи сумний, а трохи й веселий їхав підбитий і долею битий Дон Кіхот. Гнітила його поразка, а веселила думка про Санчову потугу, по-явлену при воскресінні Альтісідори, хоча тому, що закохана панна справді була нежива, щось не дуже вірилось. Зате Санчо їхав чорний, як хмара як же це так Альтісідора не спевнила свого слова і не подарувала йому сорочок; він безперестану пережовував цю жуйку і нарешті сказав свому панові [656]
- Далебі, пане, з усіх лікарів на світі я найбездольніший. Інший коновал, дивись, хворого вморить, але за працю свою дістає, хоть він тільки й робить, що прописує якесь зілля, а скапарить те зілля зовсім не він, а аптикар вициганив гроші - і поминай як звали. А от я за чуже здоровля поплатився своєю кров'ю, пацанням, щипками, шпилькуван-ням, різками і дістав дулю з маком. Хай вони всі западуться, а потрапить мені до рук якийсь хворий, то я спершу зажадаю хай мене підмажуть, піп, мовляв, з обідні живе. Пан Біг, бачте, не на те вщедрив мене такою потугою, щоб я ділився нею дурно.
- Правда твоя, друже Санчо,- притакнув Дон Кіхот,- Альтісідора зле вчинила, не подарувавши обіцяних тобі сорочок, і хоча тая потуга тобі gratis data, бо ніякої науки ти не проходив, одначе ти зазнав тортур, а це вже наука. Від себе скажу ось що як ти захочеш за хлосту для Дульсінеїного одчарування плати, то я тобі заплачу сповна, хоть я і не певен, чи слід таке лікування оплачувати, я навіть побоююсь, як би віддяка не ударемнила дії ліків. А все ж про мене утік, не втік, а побігти можна. Вирішуй, Санчо, скільки ти хочеш дістати, й одразу починай шмагатись, по чому сам собі заплатиш готівкою, бо всі мої гроші в тебе.
Дісталася дарма (латин.).
На сю пропозицію Санчо вирячив очі і вуха розвісив, і, згодившись у душі вишмагати себе гарненько, сказав свому панові
- Гаразд, пане, так і бути, я ладен прислужитися вашмосці і вволити вашу волю не без пожитку для себе з любові до діток і жінки пошиєшся ще і в сріблолюбці. А скажіть мені, вашець, скільки ж ви дасте за кожен удар
- Аби я збирався віддячити тобі, Санчо,- відповів Дон Кіхот,- відповідно до моці й дійовості сьогт ліку, то всіх скарбів Венеції й розсипів Потосі не старчило б мені. Прикинь, скільки в тебе моїх грошей, і сам признач ціну.
- Всього ударів,- мовив Санчо,- має бути три тисячі триста з

читати