Завантажити

шість разів уколіть шпильками в плечі й крижі, бо од цього обряду залежить Альтісідорин рятунок.
Почувши цей заклик, Санчо не витримав і сказав так
- А пся крев! Та я швидше в турка перевернуся, ніж дам себе пацати по носі і лице м'яшкурити! Достолиха! Так вам ця діва і воскресне, якщо мені м'яшкуритимуть лице! Вподобала баба петрушку, як не на борщ, то на понюшку! Дульсінею зачаровано - нумо шмагать мене, щоб вона одчарувалась, померла Альтісідора, бо Пан Біг наслав їй хворість, так треба, аби вона ожила, бачте, двадцять чотири рази пацнуть мене по носі, пошаткувати моє тіло голками-шпильками і до синців пощипати мені плечі! Діверам своїм таке робіть! Я старий пес, мене не підманиш на цю-цю!
- Умреш! - гукнув Радамант.- Угамуйся, тигре, скорися, думний Немвроде, терпи й мовчи од тебе не вимагають неможливого! І годі розводитися про те, яке важке це завдання. Все одно будеш пацаний, пошаткований голками-шпильками, і ячати тобі од щипків! Гей, службо, виконайте мій розказ, а то узнаєте, почім ківш лиха! [650]
Тут на дитинці показалися шість дуень; ішли у колосок, чотири окуляристі, а руки в усіх підняті, і рукави на чотири пальці прикорочені так руки, за теперішньою модою, здавалися довші. Ледве узрів Санчо дуень, бугаєм заревів, гукаючи
- Хай мене пацає по носі весь рід людський, тільки щоб дуеньї до мене не торкались нема дурних! Згоден, щоб дряпали мені твар коти, як дряпали вони в цім самім замку пана мого, коліть моє тіло гострими штилетами, рвіть мої рамена розпеченими кліщами - стерплю геть-чисто все, аби панству догодити, але м'яшкурити мене дуеньям не дамся, хай я піду к нечистому!
Тут не витримав уже Дон Кіхот, обернувшись до Санча, мовив так
- Терпи, сину, прислужись панству і подякуй небові, що такою благою силою тебе вщедрило своїми муками відчаровувати зачарованих і мертвих воскрешати.
Дуеньї підступили вже до Санча, і джура, упокорений і вгамований доказами свого пана, умостився зручніше в кріслі і підставив лице першій, дуенья ж з розгону пацнула його по носі й присіла в уклоні.
- Менше церегелів і менше шмарунків, сеньйоро дуеньє,- ознайомив Санчо,- їй же Богу, ваші руки тхнуть тувалетним оцтом!
Зрештою всі дуеньї обпацали його, інші домівники його поскубли, але чого Санчо не міг стерпіти, то це колоття шпильками зірвався з крісла, схопив у нестямі першого-ліпшого смолоскипа й порвався з ним на дуень і на всіх катів з криком
- Гетьте, пекельники трикляті! Я не з каменю, щоб так мене мордувати!
Тут утомлена, очевидно, довгим лежанням горілиць Альтісідора повернулася на бік. Побачивши теє, присутні всі майже одними устами гукнули
- Альтісідора оживає! Альтісідора жива!
Радамант уговкав Санча те, ради чого його мордовано, звершилося. Тільки-но Дон Кіхот узрів, як ворухнулася Альтісідора, укляк перед
Санчом і вирік
- Пора, синку мій ріднесенький, а не мій зброєноша, відміряти собі кілька різок з числа обіцяних завдати собі для відчарування Дульсінеї. Нині, кажу тобі, потуга твоя в повній силі, і ти здатен звершити ту бла-годію, якої од тебе чекають.
На теє Санчо одмовив
- Це вже, я вам кажу, каверза на каверзі, а не мед на коржі. Мало того пацання, щипків і шпилькування, ще нате вам різок! Ліпше візьміть каменюку, прив'яжіть мені на шию і киньте мене в колодязь. їй-Богу, це буде не важче, ніж стати козою відпущення за чужі болещі. Дайте мені спокій, інакше, далебі, все тут порозметаю к чортам собачим!
Альтісідора вже сіла на своїм катафалку, і в цю мить заграли жоло-мійки, їм вторували флейти й окрики всіх присутніх
- Хай живе Альтісідора! Альтісідора хай живе!
Дуцтво підвелося, за ним повставали царі Мінос та Радамант, і всі гуртом, разом з Дон Кіхотом та Санчом, рушили до Альтісідори, аби повіншувати її й спустити з катафалка, Альтісідора ж, удаючи знемогу, [651] вклонилася їхнім ясновельможностям і їхнім величностям, потім, глянувши скрива на Дон Кіхота, сказала
- Прости, Боже, тебе, нечуственний рицарю через твою жорстокість я пробула на тім світі, як здалося мені, понад тисячу років. А тобі, найжалісливіший на крузі земнім зброєносцю, я вдячна, що вернув мені життя. Від сьогодні, друже Санчо, в твою власність переходить півтузіні моїх сорочок перешиєш для себе. Не всі вони, щоправда, цілі, зате вже чисті аж-аж.
Санчо, уклінний і простоволосий, чмокнув Альтісідору в руку. Дук звелів узяти в нього митру й вернути шапку, надіти на нього куцину, а огненну кирею скинути. Санчо попросив дука залишити йому кирею і митру хай буде спогад про незвичайну пригоду. Дукиня на знак своєї прихильності вволила його прохання. Дук розпорядився дитинець очистити й розійтися всім по світлицях. Дон Кіхотові й Санчові одведено ту саму кімнату, де вони жили раніше.

РОЗДІЛ LXX,
що йде за шістдесят дев'ятим і оповідає про речі, аж ніяк не зайві для розуміння цієї історії
Сю ніч Санчо спав на розкладачці в одній з Дон Кіхотом кімнаті; звісно, аби змога, він би радо цього уникнув його пан неодмінно почне в'язнути до нього з розмовами і не дасть очей склепити, а йому не до балачок, так

читати