Завантажити

столичні алькальди. Учитися й учитися - ось що головне, а все інше трин-трава. Звісно, воно-то треба ще, щоб тобі підсобили і щоб тобі добре повелося; а там глядь, а.в тебе в руці жезл, а то й митра на голові.
Обночувалися пан і пахолок у чистім полі, під голим і відкритим небом, а на другий день рушили далі, аж це дивляться, а назустріч їм чоловік, пішаниця, з бесагами на карку і з дротиком, чи радше києм у руці, причандалом усіх гонців; підійшовши до Дон Кіхота ближче, він раптом придав ходи і, порвавшись майже бігом до рицаря, поцілував його в праве стегно, бо не дістав вище, а потім з радістю в голосі гукнув
- Ах, пане Дон Кіхоте з Ламанчі, як же зрадіє пан мій дук, коли овідається, що вашмосць повертається до нього в літошній палац. Адже він усе ще там із сеньйорою дукинею.
- Я вас не знаю, друже,- заявив Дон Кіхот,- і так і не знатиму, поки мені самі не скажете.
- Я, пане Дон Кіхоте,- одказав посланець,- Тосілос, льокай дука, мого пана, того самого, який не побажав з вашмосцю герцюватися через одруження з дочкою доньї Родрігес.
- На Бога! - гукнув Дон Кіхот.- Невже ви той, кого мої вороги чорнокнижники перечарували, як ви сказали, в льокая, аби уйняти мені честі звитяжця
- Годі-бо вам, зацний пане,- мовив гонець,- не було тут ніяких чарощів чи злицювання виїхав я на боїще льокаєм Тосілосом і таким самим льокаєм Тосілосом від'їхав. Оженитися я надумав без усякої драчі, так мені припала дівчина до мислі. Проте все вийшло інакше, ніж я сподівався. Тільки-но ваша милость виїхала за браму, як дук, мій пан, звелів одважити мені сотку київ за те, що я не виконав наказу, одержаного перед герцем, і все стало на тому, що дівчина постриглася ¦в черниці, донья Родрігес перебралася до Кастілії, а мене мій пан послав до Барселони з листом до віце-короля. Якщо вашмосць рачить викушати доброго, хоть і теплуватого винця, то я маю з собою тикву з міцним трунком і кілька грудочок трончанського сиру, здатного викликати й будити спрагу, якщо вона приспана.
- Запрошення охоче приймаю,- обізвався Санчо,- нема чого монятися, нумо, смикнемо, добрий Тосілосе, навкір і назло всім чорнокнижникам обох Індій.
- Тоді ти, Санчо,- мовив Дон Кіхот,- найбільший обпияка та обжера на світі і найбільший невіголос на всім крузі земнім, бо ти ніяк не дошолопаєш, що гонець сей зачарований і що се ніби-Тосілос. Залишайся з ним і напихай свою кишку, а я рушу поволі вперед, поки ти мене наздоженеш.
Льокай зареготав, відкоркував тикву, вив'язав з торби сир і хліб, а потім вони засіли з Санчом на зеленій мураві і.любо-мирно спорожнили дотла сакви, і то так усмак, що навіть облизали пакета з листами через те, що сиром пахтів. Підживившись, сказав Тосілос Санчові
- Твій пан, друже Санчо, неодмінно повинен бути божевільниік
- Як це повинен - відрік Санчо.- Нікому він нічого не винен, він за все розплачується, тим паче, що монета його - щире божевілля. Я теє добре бачу і не раз, не два йому правив, але який хосен А тепер і поготів адже він геть із глузду скрутився потому, як його заломив лицар Місяця-Білозора.
Тосілос попросив розповісти, як же це сталося, але Санчо одказав, що незручно змушувати свого пана чекати, іншим разом, мовляв, як, може, спіткаються ще. І, стріпнувши крихти з одежі й бороди, він підвівся, сказав Тосілосу «Бувай!» і, погнавши Сірого вперед, невдовзі прилучився до свого пана, який виглядав його в затінку дерева. [642]

РОЗДІЛ LXVII
Про те, як Дон Кіхот постановив пастушити і жити, поки мине річний реченець, по-сільському, а зарівно і про інші речі, направду втішні п хороші
Якщо був Дон Кіхот многодумний ще перед своєю поразкою, то після падіння того думу стало в нього, як шуму. Він виглядав, як уже сказано, Санча під деревом, а мислі, як принаджені медом мухи, опадали його й жалили одні роїлися довкола Дульсінеїного одчарування, а інші довкола того життя, що його чекає в вимушеному зачині. Надійшов Санчо й почав хвалити гойність льокая Тосілоса.
- Невже, Санчо,- покликнув Дон Кіхот,- ти все ще думаєш, що він правдивий льокай Либонь, у тебе з голови вилетіло, як ти сам же бачив Дульсінею, перекинуту й злицьовану в мужичку, а Рицаря Свічад у бакаляра Карраска, адже все теє справа рук моїх гонителів чорнокнижників. Краще скажи, чи не питався ти в чоловіка, якого звали Тосілосом, що прилучилося Альтісідорі оплакувала вона розлуку зі мною чи вже занехаяла всі мрії про злуку, які вона плекала при мені
- Ні, пане, я клопотався іншим, і мені ніколи було цікавитися дрібничками,- заперечив Санчо.- Достолиха, ваша милость, невже вам зараз до чужих думок, тим більше любовних
- Зваж, Санчо,- мовив Дон Кіхот,- одна річ - кохання, а друга - вдячність. Рицар може бути байдужим, але ніяк не може, сказати по щирості, бути невдячним. Альтісідора, ясно, закохалася в мене, подарувала мені, як ти пам'ятаєш, три намітки, плакала, коли я їхав; і без усякого сорома кляла мене, лаяла, лементувала прилюдно; все це ознаки того, що вона мене боготворила, бо гнів коханців звичайно виливається в клятьбі. Не міг я дати їй жадної надії,

читати