Завантажити

Рицаря Свічад я наздогнав його в дорозі; я намірявся сточити з ним бій і перемогти без усякого калічення членів, при цьому я гадав битися на таких умовах, що переможений здається на ласку переможцеві, а зажадати я від нього хотів (адже я наперед вважав його за переможеного), щоб він повернувся до рідного села і нікуди з нього не рипався цілий рік, а за цей час він вилікується; проте доля вирішила інакше, і не я його, а він мене заломив - вибив мене з сідла, і, отже, мій задум зійшов на пшик; він поїхав далі, а я вернувся додому, подоланий, непишний, а грьопнув я добряче, і все ж таки мені не перехотілося знов одшукати його і здолати, так, як я зробив перед вашими очима. Засади мандрованого рицарства для нього святі, і він свого слова дотримає і виконає мою вимогу. Оце, сеньйоре, і все, сказати більше мені нічого. Та тільки благаю вас не зрадьте мене і не кажіть Дон Кі-хотові, хто я такий, інакше провалиться добрий мій намір до глузду привести того, хто так розважливо міркує, коли забуває про свої рицарські гиля-гуси.
- Ох, пане! - гукнув дон Антоніо.- Хай дарує вам Господь за те, що ви чините таку шкоду цілому світу, намагаючись урозумити найутішнішого шаленця на земному крузі! Невже ви, пане, не бачите, що пожиток од Дон Кіхотового здорового глузду ніщо супроти тієїуті-[636] хи, яку справляють його чудасії А втім, я гадаю, Що вся ваша вигадливість, пане бакаляре, безсила отверезити людину, таку невиліковно хвору. Звісно, так говорити гріх, але мені хотілося б, аби Дон Кіхот так і залишився несповна, бо варто йому одужати - і прощавай смішні витворки не лише його самого, а і його джури Санча Панси, а будь-яка з них здатна розмаяти саму тугу тугу. А проте я мовчатиму і нічого не скажу Дон Кіхотові, подивимось, чи потвердяться мої гадки, що ваші зусилля, сеньйоре Карраска, марні.
На те бакаляр відповів, що справа, безумовно, вже на мазі, і він сподівається довести її до скутку. Дон Антоніо ознайомив, що він завжди до його послуг, по чому вони розпрощалися і бакаляр велів обв'ючити своїм риштунком мула і тим самим конем, учасником герцю з Дон Кіхотом, не гаючись виїхав з міста і вернувся до себе додому, причім у дорозі йому не сталося нічого, достойного спогадання на сторінках сієї правдомовної історії. Дон Антоніо передав віце-королю все, що йому розповів Карраско, чому віце-король не вельми зрадів, він-бо гадав, що усамітнення Дон Кіхота позбавить утіхи всіх, хто міг чути про його химороди.
Шість день пролежав Дон Кіхот у постелі, ослаблий, сумний, задумливий і похмурий, перебираючи в думці перебіг своєї поразки поєдинко-вої. Санчо потішав його і казав, між іншим, такі слова
- Вище носа, паночку мій, вдарте лихом об землю і подякуйте небо-ві, що, брязнувши з коня, не попереламували ще кісток. Знаєте, вашець, де дають, там і б'ють, і не завше як гак, так і окіст, так ось, дайте дулю лікареві (бо для вашої недуги ніякого лікаря не треба) і гайда додому, а валасатися галайсвіта й шукати пригод годі. Як добре розважити, найбільше в цьому ділі втратив я, хоть вашій милості й натрусилося більше. Губернаторювати мені відхотілося навік, як я своє губернаторство покинув, але зате не перехотілося мені вийти в грапи, а сьому ж уже не бути, бо вашець перестає рицарювати, тож вам у королі не пошитися прощавай, виходить, усі мої надії.
- Цить, Санчо, адже ти знаєш, що моє заслання і зачин триватиме лише рік, а потім я знову вернуся до свого шляхетного промислу і тоді вже звоюю собі королівство, а тобі графство.
- Богові в уха,- сказав Санчо,- а нечистий хай не слуха. Я не раз чув, що краще добра надія, ніж погане володіння.
В цю хвилину ввійшов дон Антоніо і з великою радістю в голосі гукнув
- З вас могорич, сеньйоре Дон Кіхоте! Дон Грегоріо і той потур-нак, що плавав по нього, уже на пристані! Та що я кажу - на пристані! Вони вже в віце-короля і от-от мають бути в моїй господі!
Дон Кіхот дещо збадьорився.
- Сказати по щирості,- обізвався він,- я не мав нічого проти, якби все склалось інакше, бо тоді мені б довелося вирушити до Берберії, і там би я потугою своєї правиці відбив не лише дона Грегорія, а й увесь християнський ясир, скільки його є в тій Берберії. Та що я, сірома, кажу Хіба мене не подолано Хіба я не під конем Хіба не мене позбавлено права цілий рік братися до броні То чого ж варті мої [637] похваляння Чим же мені похвалятися, як мені нині більше личить веретено, ніж меч
- Годі вже, пане, про теє,- мовив Санчо,- хай живе курка, хоч у неї на язиці дика шкурка, сьогодні ти мене, а завтра я тебе, через ті свари та чвари не журись, ниньки впав, завтра встав, якщо тільки ти не вилежуєшся в постелі, я хочу сказати, якщо ти не розкис і втратив завзяття до нових змагань. А тепер, ваша милость, вставайте, щоб зустріти дона Грегорія в домі зчинилася нібито метушня, отже, він уже прийшов.
І справді, так і було. Дон Грегоріо і потурнак, склавши справоздання віце-королю про свою подорож туди і назад, поспішили до оселі дона Антонія, дон Грегоріо вмерле хотів якнайшвидше побачитися з Аною Щасною. З Алжіра дон

читати