Електронна бібліотека/Проза
- ДружбаВалентина Романюк
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
наражається як мужчина, нарядила його мавританкою і того ж таки вечора привела до дея; а той, побачивши її, умлів од захвату й постановив залишити дівчину в себе для передарування потім султанові. Щоб уберегти її од напасті, яка могла загрожувати в гаремі, і боячись за самого себе, він звелів оселити її в домі якихось знакомитих мавританок, аби там наглядали за нею й опікувалися нею; і дона Грегорія не гаючись туди одвели. Про наші тодішні переживання (а я не стану таїти, що кохаю його) я даю судити тим, хто довідне знає, що то розлука з коханим. Дей одразу розпорядився, щоб мене одвезли до Гишпанії цією бригантиною і щоб мене супроводжували два родовиті турки, ті самі, що убили ваших моряків. А ще разом зі мною вирушив отсей потурнак-гишпанець (тут дівчина показала на полоненого, до якого адмірал обізвався найперше), про нього мені достеменно відомо, що він таємний християнин і що він збирається залишитися в Гишпанії, до Берберії ж вернутися не хоче. Решта залоги - маври і турки - то все прості гребці. Ті двоє турків, хтиві й безчільні, всупереч наказу - висадити мене й цього потурнака в християнському перевдязі (яким ми обмислились) у будь-якому місці Гишпанії, запрагнули передусім обнишпорити узбережжя і, як пощастить, захопити якийсь луп; висадити зразу нас на берег вони боялись, боялись, як би в разі чого ми не виказали властям, що бригантина близько від берега, якщо ж уздовж берега снують сторожові галери, то вони їх переймуть. Учора ввечері ми наблизилися до вашої пристані, але не помітили чотирьох галер; вони нас викрили, а що сталося далі, ви самі здорові знаєте. Отож дон Грегоріо в жіночому перевдязі живе серед жінок, щосекунди важачи своєю головою, а я стою тут зі зв'язаними руками, піджидаючи, або, точніше, лякаючись тієї миті, коли мені доведеться розлучитися з життям, хоть воно мені й немиле. Такий, сеньйори, кінець моєї жалісної історії, бо я вже вам казала, я не привинна до того, в чому гріхує мій народ. [631]
Тут вона замовкла, і на очах її забриніли горючі сльози, викликавши рясні сльози і в присутніх. Віце-король, розчулений і сповнений жалю, мовчки приступив до неї і власноручно зірвав пута, які в'язали прегарні рученьки мавританки.
Поки мавританка-християнка оповідала свою незвичайну повість, з неї не спускав ока один літній прочанин, який ступив на галеру вкупі з віце-королем; і як тільки мавританка завершила свою розповідь, він кинувся до її стіп і, охопивши їх, гукнув переривчастим од зітхань і ридань голосом
- Ох, Ано Щасна, безщасна доню моя! Я твій отець Рікоте, я вернувся по тебе, бо не можу жити без тебе в тобі вся душа моя.
На ті слова Санчо вирячив очі й звів голову (досі він тримав її похнюплену, міркуючи про невдале своє погуляння), і, придивившись до прочанина, впізнав у ньому того самого Рікоте, якого зуспів у день свого зречення губернаторства, а потім переконався, що мавританка справді його донька, донька ж, вільна од пут, обіймала батька, і сльози її мішалися з його слізьми; нарешті Рікоте обернувся до адмірала та віце-короля з такою річчю
- Ото, сеньйори, моя дочка, чиє ймення так розбігається з її долею. Звати її Ана Щасна, прізвище носить вона Рікоте, і вродою своєю вона пишається так, як я моїм багатством. Я покинув вітчизну, щоб у панст-вах чужосторонніх знайти притулок і схрон для моєї родини, і, од-зискавши його в Німеччині, повернувся назад в цьому перевдязі прочанина, разом з кількома німцями, забрати доньку і великі скарби, які я тут приховав. Дочки я не знайшов, а знайшов скарби, які нині при мені, і ось завдяки химерній долі я, як ви бачите, відзискав і свій скарб найкоштовніший, укохану мою донечку. І якщо благуватість нашої провини, а також і сльози мої і моєї доньки ще можуть пробитися крізь суворий ваш суд до милосердя вашого, то вщедріть ним нас, бо зроду ми не кували лиха проти вас і не були причетні до задумів наших краян, вигнаних цілком слушно.
Тут упав у річ Санчо
- Я добре знаю Рікоте і потверджую, що Ана Щасна справді його дочка, а ті його поїздки туди-сюди і куди він гне - для мене темний ліс.
Усіх присутніх здивував цей незвичайний випадок, а адмірал сказав
- Сльози ваші не попустять мені дотриматися моєї присяги живіть, прегарна Ано Щасна, доти, доки вам небо судило, і хай зазнають кари зухвалі й безчільні лиходійники.
І він наказав повісити як стій на реї обох турків, які забили його моряків; проте віце-король зажадав горлом їх не карати, оскільки вони повелися як безумці, а не як зухи. Адмірал вволив бажання віце-короля залюбки, адже мститися легко лише під гарячу руч. Потім почали міркувати, як вибавити дона Гаспара Грегорія з халепи, в яку він ускочив; Рікоте заявив, що на його порятунок він офірує понад дві тисячі дукатів у перлах і клейнодах. Розглянуто було багато способів і ярмісів, одначе найудаліший, як згодилися всі, ярміс запропонував потурнак гишпанець він знав, де, як і коли можна й треба висісти, [632] знав також і дім, де був дон Гаспар, і зголосився піти до Алжіра на якомусь невеличкому, хоть би й
Останні події
- 24.11.2025|14:50Коли архітектура, дизайн і книги говорять однією мовою: вечір «Мода шаблонів» у TSUM Loft
- 17.11.2025|15:32«Основи» готують до друку «Бард і його світ: як Шекспір став Шекспіром» Стівена Ґрінблатта
- 17.11.2025|10:29Для тих, хто живе словом
- 17.11.2025|10:25У «Видавництві 21» вийшла друком збірка пʼєс сучасного класика Володимира Діброви
- 16.11.2025|10:55У Києві провели акцію «Порожні стільці» на підтримку незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти журналістів та митців
- 13.11.2025|11:20Фініш! Макс Кідрук завершив роботу над романом «Колапс»
- 08.11.2025|16:51«Поети творять націю»: У Львові стартував II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 05.11.2025|18:42«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
- 04.11.2025|10:54Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
- 03.11.2025|18:29Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики