Завантажити

тент і з великим гуком спущено рею. Сан-чові примарилось, немов баня небесна обвалилася й упала просто йому на голову, і зі страху він сховав її межи колін. Та й Дон Кіхотові зробилось якось маркітно; він теж здригнувся, ввібрав голову в плечі й поблід. Потім галерна залога підняла рею з такою самою хуткістю і з таким самим гуком, з яким опускала її, і все теє галерники проробили мовчки, ніби безголосі й бездиханні. Боцман подав знак піднести котвицю, а потім скочив на середину чардака і ну шмагати ремінним бичем чи карбачем по плечах веслярів, і галера поволі випливла в чисте море. Скоро побачив Санчо стільки бігучих червоних ніг (такими здалися йому весла), то сказав самому собі
- От уже й справді чаровиння, не до пари тому, про яке править мій пан. Чим же ці сіромахи проштрапились, що з них так шкуру спускають І як се один чоловік, який тут розгулює та посвистує, одважу-ється шмагати стільки люду Ось уже суще пекло чи принаймні чистець.
Бачачи, з якою увагою Санчо стежить за всім, що діялось довкола, Дон Кіхот сказав йому
- Ех, друже Санчо, як просто і як легко ти міг би, якби захотів, заголитися до пояса, прилучитися до цього панства-добродійства і довести Дульсінеїне одчарування до скутку! Кругом стільки муки і кату-шів, що тобі не так важко було б терпіти свої. Тим паче, що мудрець Мерлін, може, зарахував би тобі кожну різку, одважену такою замашною рукою, за десять з позосталої тобі порції.
Адмірал хотів був спитати, що то за різки і що то за Дульсінеїне одчарування, та в цю хвилину дозорець гукнув
- Монжуїка сигналізує, що при березі на весті показалось весельне судно.
Почувши теє, адмірал скочив на шкафут і заволав
- Гей, хлопці, дивіться, щоб судно не втекло! Певно, нам подають з маяка гасло про якусь бригантину корсарів алжірських.
Три інші галери підпливли до адміральської, щоб довідатись, який буде наказ. Адмірал звелів двом іншим галерам вийти в море, а третій іти вкупі з ним уздовж берега - тож судно од них не втече. Гребці вдарили у весла, і галери полетіли як на крилах. Ті, що в чисте море випливли, за дві милі виявили двадцятивосьми- чи тридцятивесельне судно, і так потім і було насправді; помітивши галери, судно почало, по-кладаючись на свій швидкий хід, тікати, але дарма; адміральська галера була одним з найлегших кораблів, що колись у морі плавали, і кинулася навздогін так прудко, що на бригантині збагнули, що їм не врятуватись. Тоді раїс наказав скласти весла і здатися, щоб наш адмірал не укинувся в ще більшу пасію. Але доля розпорядилася інакше тільки-но адміральська галера підпливла до бригантини так близько, що там, либонь, чули крики наших моряків корсарам «Здавайтесь!» - як два п'яних тораки, себто два п'яні турки, що були на бригантині разом з іншими своїми краянами, пальнули з мушкетів і поклали трупом двох[628] наших моряків, які стояли на баку. По чому адмірал заприсягся, що не залишить живою жодної душі з тих, кого в полон на бригантині займе, і ринувся на неї з усім імпетом, проте бригантина вивернулася, пропливши під веслами галери, яка нападала на неї. Галера загналася вперед далеченько; поки розверталася, залога бригантини розгорнула на одчай душі парусся і знову спробувала втекти на вітрилах і на веслах; але маврам мало допомогли їхні зусилля, а зухвалість погубила їх остаточно, бо, пройшовши трохи більше півмилі, адміральська галера знов наздогнала бригантину і, зчепившись на абордаж, усіх захопила живцем. У цей час підійшли дві інші наші галери, а потім усі чотири галери повернулися з ясиром і багатим лупом до пристані, де їх виглядала тьма-тьменна люду, цікавого знати, з чим вони вернулися. Адмірал об'якорився коло берега, і тут він побачив, що на набережжя прибув сам віце-король барселонський. Тоді він звелів послати по вельможу ялик, а також підняти рею і повісити на неї раїса та інших турків, а було їх тридцять шість чоловік, усі зухи на підбір і здебільшого мушкетери. Адмірал спитав, хто з них раїс; на теє один з бранців, як виявилось, потурнак, одказав по-кастільському
- Сеньйоре, ось отсей молодик, що стоїть перед тобою, і єсть наш раїс.
І вказав на одного з найвродливіших і найставніших юнаків, яких тільки могла створити уява людська, ще зовсім молодесенького, навіть на двадцять рочків не виглядав. Адмірал обернувся до нього з такими словами
- Скажи, скажений собако, навіщо ти повбивав моїх моряків, хоть ти бачив, що тобі вже не втекти Отака твоя шана до адміральських галер Невже ти не знаєш, що безрозумність - це не звага Коли людина на краю загибелі, їй слід виявляти безстрашність, але не безрозумність.
Раїс хотів був відповісти, одначе адмірал не встиг його вислухати поквапився назустріч віце-королю, який у супроводі кількох своїх двораків і кількох городян уже ступив на галеру.
- Добрі лови мали, пане адмірале - зауважив віце-король.
- Напрочуд добрі,- потвердив адмірал,- ваша достойність зараз переконається у цьому, побачивши дичину, розвішену на сій от реї.
- За що ж це ви так - запитав віце-король.
- За те,- одказав адмірал,- що

читати