Електронна бібліотека/Проза

Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Завантажити

і віддавати когось на грище негоже діло. Найперше він велів зняти з Дон Кіхота лицарію, а потім, коли той залишився в вузькій верблюжій куцині (не раз уже нами згадуваній і описуваній), вивів його на балкон, обернутий на одну з найлюдніших вулиць, напоказ усім людям і вуличникам, які торопіли на нього, як на мавпу. І знов перед ним гарцювали пишні верхівці, вичепурені буцімто на його честь, а не про свято. Санчо радощами радів, йому здавалося, нібито він бозна вже як знову втрапив чи то на Камачове весілля, чи то в посілість дона Дієга де Міранди, чи то в дуків замок.
Того дня в дона Антонія обідали його приятелі, і всі віддавали честь-хвалу Дон Кіхотові й трактували його як мандрованого лицаря, від чого він так запишався, що і в себе не влазив. Санчо пускав такі дотепи, що всі домівники, та й усі його слухачі наголо, зазирали йому в рота. При столі дон Антоніо сказав Санчові так
- Дійшлося до нас, коханий Санчо, що ти дуже ласий до молошної курчатини та січеників і що ти недоїдки ховаєш за пазуху про запас.
- Ні, сеньйоре, се неправда,- заперечив Санчо,- я більше чистьоха, ніж ласун, пан мій Дон Кіхот, приявний тут, потвердити може, що ми цілі тижні перебивалися жменею самих жолудів чи там горішків. Щоправда, іноді буває й так корівку дали, бач - біжи по налигач; я хочу сказати, що живу, як набіжить. Якщо ж ви од когось почуєте, що я неабиякий ненажера, та ще й замазура, не туди стежка в горах, і я міг би й крутіше сказати, якби не сі чесні бороди за столом.
- Достоту,- обізвався Дон Кіхот,- Санчова охайність та поміркованість у їдженні достойні одзначення й одтиснення на міді, аби увічнити сії високі прикмети в пам'яті потомків. Щоправда, як він голодний, то десь проїстлйвий, тоді він хламає і наминає, аж за вухами лящить, але що вже охайний, то охайний, тим паче, що за свого губерна-торювання навчився їсти по-панськи навіть виноград і гранатові зернятка їв виделкою.
- Як - гукнув дон Антоніо.- Санчс був губернатором [619]
- Аякже,- одвітував Санчо,- губернатором острова Гармадармії. Десять день старшинував над ним на всю губу, і за ці десять день ізгу-бив спокій душевний і навчився всякі на світі уряди зневажати. Я утік відтіля, по дорозі упав у печеру, думав - уже по мені, але чудом урятувався.
Дон Кіхот якнайдокладніше оповів про все Санчове губернаторюван-ня, врадувавши немало слухачів сією історією.
Прибрано обруси, і дон Антоніо, узявши Дон Кіхота за руку, повів його в ванькир. Єдиним убранням цього ванькира був столик, дивитись, ясписовий, на ніжці такого ж самоцвіту, а на столі-однонозі стояла голова, нібито бронзова, на кшталт погруддя цезарів римських. Дон Антоніо пройшовся з Дон Кіхотом коло голови і врешті озвався так
- А зараз, пане Дон Кіхоте, як я певен, що ніхто нас не підслухає і не почує, а двері сюди замкнуто, я хочу оповісти вашмосці про одну найдивовижнішу пригоду, чи краще сказати, про дивоглядь, що її й думкою не здумати, але з умовою, що все, що я вашмосці скажу, залишиться в найглибшій, найсокровеннішій таємниці.
- Шлюбую,- одказав Дон Кіхот,- і для більшої певності ладен закляпнути сію таємницю кам'яною плитою, бо знайте вашець, пане доне Антонію (Дон Кіхот уже відав його ймення), що ви говорите з людиною, чиї вуха слухають, але язик не розляпує. Тим-то вашець може вилити все, що у вас на серці, запевняю вас, що все це кане в пучину мовчанки.
- Покладаючись на вашу обітницю,- одгукнувся дон Антоніо,- хочу вразити вашмосць тим, що ви зараз побачите й почуєте, це трохи розважить мене, адже так важко зберігати таємницю одному і ні з ким не ділитися, бо довіритися можна не кожному.
Дон Кіхот не міг з дива вийти, навіщо всі ті приступи й підступи. Тоді дон Антоніо взяв його за руку, пацьнув цією рукою по бронзовій голові, по всьому столику і по ясписовій ніжці, а відтак сказав
- Ця голова, пане Дон Кіхоте, зроблена й зготовлена руками най-ученішого чорнокнижника і заклинача на світі, коли не помиляюсь, родом ляха й учня того преславного Шотландчика, про якого стільки дивини оповідають. Я його гостив у себе вдома, і за тисячу талярів він змайстрував мені цюю голову, наділену властивістю й здатністю відповідати на всі питання, що їй лише на вухо проказують. Він креслив фігури, писав кабалістичні знаки, спостерігав зорі, визначав шляхи світил доти, доки у нього не вийшов архітвір, ось ви побачите взавтра, бо в п'ятницю голова мовчить, а сьогодні ж саме п'ятниця, треба до зав-трішнього дня почекати. А поки хай вашмосць обдумає свої питання до неї, мені з власного досвіду відомо, що відповідач вона непомильний.
Дон Кіхот був настільки ошелешений такою здатністю й властивістю голови, що не дуже пойняв дон Антонієві віри, але часу до досліду лишилося небагато, і він не сказав нічого, тільки подякував дону Антонієві за виявлену йому велику довіру.
Вони вийшли з ванькира, дон Антоніо замкнув на ключ двері, і вони повернулися до зали, де була решта товариства. Увесь той час Санчо розповідав безліч пригод і приключок, що спіткали його пана.
Того вечора Дон Кіхота потягли на

Останні події

26.06.2025|19:06
Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
26.06.2025|14:27
Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
26.06.2025|07:43
«Антологія американської поезії 1855–1925»
25.06.2025|13:07
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
25.06.2025|12:47
Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
25.06.2025|12:31
«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
25.06.2025|11:57
Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
25.06.2025|11:51
Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
20.06.2025|10:25
«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
18.06.2025|19:26
«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем


Партнери