Завантажити

змайстровано так хитро й дотепно.
Перший нахилився до вуха голови сам дон Антоніо, спитав її стиха, але все ж так, що його всі почули
- Заклинаю тебе, голово, чарівницькою міццю, в тобі скритою ска-жи-но, які в мене мислі
І голова, не ворушачи губами, ясно й гучно, так, що її розчули всі, одрекла
- Мислів я не читаю.
Почувши теє, всі отетеріли, надто як побачили, що і біля столика з обчарованою головою, і в усьому ванькирі нема живої душі, здатної за неї відповісти.
- Скільки нас тут - знову спитав дон Антоніо. На теє одвічено так само виразно й так само тихо
- Тут присутній ти, твоя дружина, двоє твоїх друзів, двоє її приятельок, рицар-славута на ймення Дон Кіхот з Ламанчі та його зброєносець Санчо Панса.
По правді тут було чому здуміти! Зі страху в усіх волосся на голові полізло догори. А дон Антоніо, сахнувшись, мовив
- Цього мені досить, аби переконатися, що не ошукав мене твій [622] продавець, о мудра голово, голово говорюща, голово-відповідальнице, чудо-голово! Хай підходять інші й запитують, що їм заманеться.
Жінота на вдачу свою цікава й нетерпляча, тож перша підступила до голови одна приятелька дон Антоніївої дружини і запитала
- Скажи мені, голово, що треба робити, аби красунею стати У відповідь упало
- Будь вельми доброчесною.
- Питань більше нема,- сказала питальниця. Відтак підступила її подруга й спитала
- Я б хотіла знати, голово, чи муж мій щиро мене кохає їй одказано так
- Зваж на те, як тебе трактовано, і тоді ти все побачиш. Заміжня дама відійшла од голови і мовила
- Щоб дістати таку відповідь, не варто й питати. Це й так розумно, що кохання людини доводиться її вчинками.
Потім до столика підійшов один приятель дона Антонія і спитав
- Хто я такий А йому
- Ти сам теє знаєш.
- Я не те питаю в тебе,- сказав кавальєро.- Скажи мені, чи ти знаєш мене
- Атож, знаю,- одрекла голова,- ти дон Педро Норіс.
- Більше мені нічого й не треба, цього досить, щоб переконати мене, що ти, о голово, знаєш геть-чисто все.
Скоро він одійшов, приступив другий приятель дона Антонія і спитав
- Скажи, голово, які бажання в мого сина, спадкоємця майорату
- Я вже казала,- одповіла голова,- що не вгадую бажаннів, а все ж можу сказати, що твій син ладен тебе закопати.
- Достеменно так,- обізвався шляхтич,- ти просто як'у воду дивилася.
Більше він ні про що не розпитувався. Підступила дон Антоніїва
жона й мовила
- Не знаю, голово, про що тебе й розпитатися. Мені б хотілося знати одне чи довго, мені на радість, проживе любий мій муж
І почула
- Довго, бо міцне здоров'я й поміркований спосіб життя подовжить йому віку, який багато хто вкорочує своєю нездержливістю.
Відтак приступив Дон Кіхот і спитав
- Скажи мені, відповідальнику правда се чи мара, все те, що, як я розповідав, приключилося мені в печері Монтесіноса Чи зарадить справі Санчове самобичування Чи справді буде розбито чари над
Дульсінеєю
- Щодо печери,- одвічено,- це не так просто, там усього упере-пліт. Санчове бичування поволі дійде до кресу, Дульсінеїне одчаруван-ня довершиться як належить.
- Більше мені нічого й не треба,- мовив Дон Кіхот,- побачити Дульсінею одчаклованою для мене все одно, що діждатися справдження всіх моїх мрій. [623]
Останнім підійшов Санчо і спитав ось що
- Скажи, голово, чи випаде мені ще раз губернаторювати Чи довго мені ходити в убогих джурах Чи побачу я жінку й діток
На теє одречено
- Губернаторюватимеш у себе в хаті. Якщо повернешся додому, то побачиш жінку й дітей, а коли покинеш свою службу, то вже не ходитимеш у джурах.
- Ну й відповідь! - гукнув Санчо Панса.- Так відповісти міг би і я. Ото премудрість, не приведи Господи!
- Дурню один! - сказав Дон Кіхот.- Якої тобі ще треба відповіді Тобі не досить, що голова відповідає прямо на поставлене питання
- Доста, доста,- одрік Санчо,- та все хтілось би мені, щоб вона висловлювалась ясніше й мовила більше.
На тому питання і відповіді завершились, але не минуло здуміння, яке пойняло геть усіх, окрім двох утаємничених друзів дона Антонія. Втаємничити ж самих читальників Сід Ахмет Бен-Енхелі взявся одразу ж, не бажаючи пантеличити їх і насувати думку, ніби в цій голові криється щось чарівницьке й вельми таємниче; тому він ознаймує, що дон Антоніо Морено на взірець побаченої колись у Мадріді голови роботи одного сницаря зробив таку саму вдома, щоб потішати себе і дивувати простаків; а механізм полягав ось у чім. Стільниця сама по собі була дерев'яна, проте мальована й оздоблена під яспис, так само як і ніжка, сперта для більшої остійливості внизу на чотири орлині лапи. Ся мальована під бронзу й подібна до погруддя цісаря римського голова всередині була видовбана, так само як і стільниця, до якої її допасовано так, що здавалося, ніби це одна брила. Ніжка столика, так само порожня, являла собою продовження горла і грудей чарівної голови, і все теє злучалося з іншим ванькирчиком, якраз під тим, де була голова. Через усю ту порожнину в ніжці й стільниці, в грудях і горлі самого погруддя було вельми штудерно прокладено бляшану рурку, тож ніхто не міг

читати