Завантажити

чисниці до смерті, бо до сказаного він додав ще й інші слова, такі доречні, такі по-християнському милосердні й мудрі, що всі їхні сумніви де й поділися, і вони упевнились остаточно Дон Кіхот цілком здоровий на умислі.
Парох попросив усіх вийти і,зоставшись з Дон Кіхотом наодинці, соборував його. Бакаляр пішов по писаря і скоро вернувся вкупі з ним і з Санчом Пансою; Санчо (уже в курсі, в якому стані його пан бакаляр попередив), побачивши, як плачуть клюшниця й небога, теж захлипав носом і залився дрібними. Після останнього святого мирування панотець вийшов і сказав
- Алонсо Кіхано Добрий справді вмирає і справді зараз він цілком здоровий на умислі. Ходімо всі до нього, зараз він складатиме духівницю.
Ці слова викликали новий вибух горя в клюшниці, небоги та доброго джури Санча Панси з їхніх очей і так уже мокрих, ринули сльози, а з грудей безугавно вихоплювалися зойки; справді-бо Дон Кіхот, як уже говорилося, однаково, чи то яко Алонсо Кіхано Добрий, чи то яко Дон Кіхот з Ламанчі, завше славився лагідною вдачею і привітністю до людей, за що його любили не тільки домівники, а й усі, хто його знав. Посполу з іншими ввійшов до нього й писар. Потому як він вивів титул тестаменту, Дон Кіхот, помолившись Богові й дотримуючись усього, що в такім разі християнським обрядом прописано, заходився диктувати духовну і почав так
- Item, така моя воля, щоб грошей моїх, довірених на руки Санчі Пансі, якого я в пору мого божевілля взяв за джуру, з нього не правили і не стягали, позаяк у нас свої обрахунки якщо ж після вирахування належних йому грошей щось залишиться, то хай він цю остачу бере собі кошти невеликі, але йому стануть у пригоді. І якщо я, несповна, доклав рук до того, що він став губернаторювати над островом, то тепер, уже здоровий на розум, я дарував би йому, аби змога, ціле королівство, бо того цілком заслуговують його щирість і відданість. Тут він обернувся до Санча і мовив
А також, окрім того (латин.).
- Даруй, друже мій, що через мене ти теж здобув славу причинного і, як і я, вклепався і повірив, що на світі існували мандровані рицарі і досі не перевелися. [668]
- Ох! - зойкнув у відповідь Санчо.- Не вмирайте, вашець, паночку мій любий, а послухайтесь моєї ради живіть многія літа, бо се ж найбільше божевілля людське ось так з доброго дива померти, коли тебе ніхто не вбивав і в могилу не заганяв, окрім хіба нудіння світом. Годі-бо вам вилежуватися, вставайте з постелі і гайда, в пастушому перевдязі, в поле, як ми домовилися гляди, десь за кущем знайдемо одчаровану сеньйору донью Дульсінею, а чого нам ще бажати! А якщо ви вмираєте з досади, що вас побито, то поставте на карб мені мовляв, вас вибили з сідла через те, що я зле підрихтував попругу і до того ж вашець сама читала в своїх рицарських книгах, що се світова річ, як один рицар скидає іншого додолу сьогодні він під конем, а завтра на коні.
- Авжеж,- мовив Самсон,- зацний Санчо має тут цілковиту слушність.
- Годі, панове,- обізвався Дон Кіхот,- виліткам на старі гнізда не вернутися. Я був причинний, а нині здоровий на умислі, я був Дон Кіхотом з Ламанчі, а тепер я, кажу ще раз, Алонсо Кіхано Добрий. Хай моє каяття і моя щирість повернуть мені вашу колишню шану, а ви, пане писарю, мережте далі. Item, одписую всю свою маєтність, рухому і нерухому, притомній сестріниці моїй Антонії Кіхано, але під однією умовою, щоб попередньо з неї вилучено частку, передбачену мною на інші потреби; і насамперед волію, аби виплатили заслуженину моїй клюшниці за весь час її служби в мене, а пріч того, прошу видати їй двадцять дукатів на сукню. Заповітними виконавцями моїми призначаю єгомосць пароха і єгомосць бакаляра Самсона Карраска, притомних тут. Item, волію, аби сестріниця моя Антонія Кіхано, як захоче в малжонство вступити, взяла в малжонки чоловіка, про якого вона заздалегоди знала б, що він про ті рицарські романи ні слухом ні духом не чув. Якщо ж виявиться, що він їх читав, а сестріниця моя однаково побажає його пошлюбити і пошлюбить, то я позбавляю її спадку і прошу моїх заповітних виконавців пустити його по своїй уподобі на боговгодні цілі. А наостанок прошу тих їмосців, моїх виконавців, якщо їм трапиться колись зустріти автора книги, відомої під титулом «Частини другої діянь Дон Кіхота з Ламанчі», щонайпокірніше попросити його моїм іменем пробачення за те, що ненароком я дав йому нагоду понаписувати такі курзу-верзу, якими нашпигована його книжка, бо, стоячи одною ногою в могилі, я гризуся тим, що став причинником цього.
На сім слові Дон Кіхот завершив свій заповіт і, зомлівши, простягся на ліжку. Всі злякано кинулися йому на поміч; і цілі три дні, поки ще він жив після складення духівниці, його раз у раз обіймали млості. Весь дім був на ногах; а проте тривога не заважала сестріниці їсти, а клюшниці зазирати до чарки, та й Санчо Панса теж себе вгонобляв; та й те сказать, думка про спадщину притирає і втишує той живий жаль, якого завдає спадкоємцям умирущий. Нарешті потому, як Дон Кіхот собору-вався й засудив, навівши чимало ваговитих доказів,

читати