Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

жити.
- Я ж уже казав тобі, Рікоте, що не піду,- заперечив Санчо.- Здобрій і тим, що я тебе не викажу, і йди собі з Богом своєю дорогою, а я піду своєю. Навіть праве добро, знаю, може пропасти; а що вже неправе, то й само пропаде, і хазяїна свого погубить.
- Ну, гаразд, Санчо, я не буду вже наполягати,- мовив Рікоте.- Але скажи мені - ти був у нашому селі, як виїжджали моя жінка з дочкою та мій швагер
- Авжеж, що був,- відповідав Санчо,- і скажу тобі, що як виїжджала твоя донька, то все село збіглось подивитись на неї і всі в один голос казали, що десь такої вродниці і в світі немає. Вона плакала, обіймала всіх своїх товаришок і знайомих, усіх, хто вийшов ЇЇ проводжати, і всіх просила, щоб молились за неї Спасителеві нашому і святій Богородиці, та так же жалісно, що я і то заплакав, хоть на сльози вдався й не тонкий. Було таких немало, що хтіли її переховати, були й такі, що збирались у дорозі її вкрасти, та втримував їх страх піти проти королівського указу. Особливо ж ярував там дон Педро Грегоріо, той багатий дідич майорату (та ти його знаєш); кажуть, що він її сильне любив, а як вона виїхала, то він у нашому селі більше й не показувався, то й думають, що він подався за нею, щоб викрасти собі, та поки що ніхто нічого не зна.
- Та я давно нжс призру мав,- сказав Рікоте,- що той кавалер упадає за моєю дочкою, тільки знаю, яка вона в мене честива, то й не дуже вважав на те його впадання. Ти ж, Санчо, мабуть, чув, що наші дівчата рідко коли вдаються в кохання з давніми християнами, а що моя Рікота більше про своє християнство, аніж про любощі дбала, то байдуже мені було до зальотів того панича.
- Дай-то Боже,- мовив Санчо,- бо їм обом то на зле було б вийшло. А тепер, друже мій Рікоте, я мушу вже їхати хочу до вечора туди дістатись, де перебуває пан мій Дон Кіхот.
- їдь собі з Богом, брате Санчо. Мої товариші, бач, уже ворушаться, пора й нам у свою дорогу рушати.
Наостанці обнялись; Санчо сів на Сірого, Рікоте взяв у руку подорожнього свого костура - так вони й розсталися. [586]

РОЗДІЛ LV
Про пригоди, що трапились Санчові в дорозі, та про інші деякі не менш цікаві
Забарився ото трохи Санчо з тим Рікоте, то й не поспів доїхати завидна до дукового замку; десь іще півмилі туди лишалось, як обняла його ніч темна та невидна. Він, правда, тим не дуже й журився, бо надворі ж літо було; звернув з дороги, десь би то до світа перечекати; але доля його лиха та нещаслива так уже судила, що як шукав собі куточка, де б зручніше обночуватися, провалився раптом разом із Сірим у глибоку й темну яму поміж руїн якоїсь старовинної споруди і, падаючи, доручив свою душу Богові, бо думав уже, що летить вона до самого дна глибу пекельного, до тої, мовляв, преісподньої. Коли ж ні так як у три чоловіка завглибшки дістав Сірий дна, а Санчо був зверху, живий і цілий. Обмацав на собі все, затаїв дух, чи не забився де, чи не здобувся на яку дірку в тілі. Як же побачив, що все гаразд, що він здоровий як дзвін, не міг здякуватись Господеві Богу за ту велику ласку, бо вже гадав був, що й кісточок своїх тут не позбирає. Облапав кругом і стіни тої ями, чи не далося б вибратися з неї самотужки - ні, вони були гладесенькі, ні за що й зачепитись. Тяжко зажурився Санчо, а тут іще й Сірий подав свій голос, хоть і стиха, та жалібно,- і недаром, знати, бо йому таки добре дісталось.
- Гай-гай! - сказав тоді Санчо Панса.- Які ж то несподівані трапунки трапляються раз у раз людям, що живуть на сьому мізерному світі! Учора ще сидів чоловік на острові, на губернаторському стольці, мав під собою послугачів та васалів, а сьогодні - хто б міг подумати - лежить похований у ямі, і нема кругом нікогісінько, хто б йому поміг, ані жодного служебника чи там челядинця, щоб його виручив... Отут ми, мабуть, і загинемо з голоду, я й моя худобина, якщо раніше не помремо Сірий тим, що побитий і потовчений, а я з горя та з печалі. Не буде мені, певне, того щастя, що мав пан мій Дон Кіхот з Ламанчі, як спустився й заглибився в печеру до того завороженого Монтесіно-са, де йому вслужено краще, ніж удома, і стола, мовляв, накрито, і подушки підбито. Бачив він там чимало гарних та любих видив, я ж тут побачу, мать, самих тільки жаб та гадюк. Куди ж мене, бідного, нещасного завели дурощі мої та химерії! Витягнуть ізвідси, ще як Бог дасть, що знайдуть - кості мої білісенькі та гладесенькі разом з кісточками вірного мого Сірого,- то, може, й догадаються, хто ми були такі, особливо з тих, котрі знали, що Санчо Панса з ослом, а осел із Санчом Пан-сою ніколи не розлучались. Іще раз кажу бідні ми та нещасні, що не судила нам щербата доля померти в своїм краю між своїми людьми; хоть, може, й там не було б ради нашому лихові, то було б кому нас оплакати і в останню хвилину нашого скону очі нам закрити. Ох, друже мій і товаришу, якої лихої плати діждався ти од мене за вірну мою службу! Прости мене і благай, як тільки можеш, у долі, щоб порятувала нас обох із сієї страшенної халепи, а я обіцяю тобі вінка лаврового на голову, як тому поету-лауреату, ще й оброку

Останні події

30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса


Партнери