Завантажити

доньї Родрігес
Дук із дукинею не жалкували, що зажартували отак із Санчом, надавши йому губернаторство, тим більше що того ж самого дня приїхав дворецький і докладно, пункт по пунктові, оповів їм про всі Санчові слова й діла за дні його врядування; насамкінець розказав про штурм острова, про страх, що його Санчо набрався, і про від'їзд його,- все те втішило панство непомалу. Потім того, повідає далі історія, настав день поєдинку; дук не раз та й не два повчав гайдука свого Тосілоса, як має чинити, щоб перемогти Дон Кіхота, не вбивши його при тому і навіть не поранивши, і розпорядився познімати зі списів залізні клюги, пояснивши рицареві, що віра християнська, яку він визнає, не дозволяє в таких поєдинках наражати життя на смертельну небезпеку, тож нехай тим задовольниться, що він, дук, дає йому в своїх володіннях вільне герцьо-ве поле, хоть і порушує тим декрет святого собору, що такі поєдинки забороняє, і хай не доводить того двобою до фатального кінця. Дон Кіхот відповів на те, що його вельможність може розпоряджатись у цій справі по своїй уподобі, він же, рицар, у всьому буде йому послухняний. Нарешті настав той жахливий день; дук велів поставити на майдані замковому чималий поміст, де мали сидіти герцьові судді і обидві по-зовниці, мати з дочкою. Із сусідніх сіл та хуторів поназбігалась людей сила - подивитись на ту дивовижу, бо такого бою ніхто зроду в тих краях не бачив і не чув, не тільки з живущих, а і з тих, що повмирали. Першим вийшов на бойовище суддя герцьовий пильно оглянув усе поле, скрізь сам обтупав, чи нема де якої омани, чи не підкладено де якої штуки, об яку спотикнувшись, упасти можна. Тоді зайняли свої місця на помості мати з дочкою, покривала їм не на очі, а на самі груди опадали; обидві помітно хвилювались, побачивши Дон Кіхота, що вже виїхав на бойовище. Трохи згодом під суремний гук вискочив з другого боку на здоровенному жеребці, що аж земля під ним двиготіла, високий гайдук Тосілос, увесь у блискучім обладунку, з опущеним забо-ролом. Жеребець був, здається, голендер, персистий, сірий у яблуках, з важелезними кудлами шерсті на передніх і задніх ногах. Бравий пере- [591] бієць пригадав собі перестороги пана свого дука, як має вестися з од-важним Дон Кіхотом з Ламанчі, щоб його, крий Боже, не вбити краще ухилитися від першого зудару, бо як набіжать один на одного, спис на спис, то бідний рицар напевне тут же й трупом ляже. Проїхався по бойовищу і на якусь хвилю пристав коло двох жінок - на тую поглянути, що жадала його за мужа. Суддя прикликав Дон Кіхота, який стояв уже на вихідній позиції, і тут же при Тосілосі спитав у обох жінок, чи згодні вони, щоб Дон Кіхот з Ламанчі став в обороні їхніх прав. Вони сказали, що згодні все, що він у сій справі учинить, визнають вони добрим, кріпким і дійсним. Тим часом і дук з дукинею вийшли на галерею, що виходила на бойовище, круг якого юрмилось незчисленно люду всі сподівались натішитись видовищем сього страшного, небаченого двобою. Між перебійцями домовлено було, що як переможе Дон Кіхот, то його супротивник мав зашлюбити дочку доньї Родрігес; як же він подужає рицаря, то буде вільним од даного слова і ніхто від нього жадної іншої не жадатиме сатисфакції.
Суддя розділив між двома перебійцями сонце й вітер і вказав обом, де кому стати. Вдарили барабани, в повітрі розлігся суремний гук земля під копитами задудніла, у глядачів завмерли серця одні боялись, другі сподівались на хороший чи там лихий кінець діла.
Дон Кіхот уручив себе з цілого серця Господеві Богу нашому та володарці своїй Дульсінеї Тобоській і чекав, коли вже подадуть гасло до бою. А от гайдук наш зовсім не те в голові мав, а що саме, зараз скажу.
Сталось так, що як дивився Тосілос на ворогиню свою, здалась вона йому такою красунею, якої він зроду не бачив, і малий сліпчук, що його називають тут у нас звичайно Амуром, вирішив не пропустити нагоди, що оце трапилась, затріумфувати над гайдуцькою душею і внести її в список своїх трофеїв; тож підкрався нищечком, що ніхто й не бачив, до бідного гайдука, і всадив йому в лівий бік стрілу, так як і лікоть завдовжки, що наскрізь прошила йому серце - то йому легко було зробити, бо Амур же невидимий, ввійде й вийде кудою тільки схоче і ні перед ким за свої вчинки не відповідає. Отож, кажу, як пролунало гасло до бою, гайдук наш, сидя на коні, марив красою тієї, що вже стала володаркою його волі, і не звернув уваги на кличний гук сурми, не так, як Дон Кіхот; той, скоро зачув гасло, зараз ринувся на ворога, розігнавши Росинанта що було моці; як побачив те його бравий джура Санчо, загукав на все горло
- Боже поможи тобі, цвіте й перло мандрованого лицарства! Подай, Господи, тобі перемогу, бо твоя справа справедлива!
Хоть і бачив Тосілос, що Дон Кіхот проти нього рушив, сам стояв і кроку з місця не ступив, натомість гукнув дужим голосом герцьового суддю і, як той надбіг, спитав його
- Скажіть мені, пане сей двобій має вирішити, чи женитись мені з цею сеньйорою, чи ні
- Так,- упало в відповідь.
- А коли так,- сказав гайдук,- то я потерпаю

читати