Завантажити

бути притаманні й чоловікові негарному на вроду, і коли око впаде саме на цю красу, а не на тілесну, то буває, що вродиться любов палка й бурхлива. Я, Санчо, знаю, що на вроду не гарний, але ж відомо мені й те, що я не бридкий. Якщо чоловік має вказані мною прикмети і сам собою не потвора, його можна щиро любити.
Отак гомонячи-розмовляючи, в'їхали вони в ліс, що стояв осторонь дороги, і тут Дон Кіхот заплутався знеобачки в якісь зелені сіті, що були напнуті від дерева до дерева; не мігши доміркуватись, що воно таке, він обізвався до Санча
- Здається, Санчо, оця пригода з сітьми буде найдивовижніша з усіх, які тільки можна уявити. От щоб я вмер, то мої переслідувачі чарівники хочуть заплутати мене в них і забарити мене в дорозі, ніби пом-щаючись за мою суворість супроти Альтісідори! Але я чиню їм відомо, що навіть якби ці сітки не з ниток були, а найтвердіших діамантів, навіть якби вони були міцніші за ретязі, якими ревнивий ковальський бог скував Венеру й Марса, я їх усе одно розірву, так ніби вони були з баговиння чи з прядива.
Хотів уже рушити і геть усе порозривати, коли се з гущини дерев де взялися дві гарнюсінькі пастушки, власне кажучи, двоє по-пастушому вбраних дівчат, тільки що сардаки на них були з тонкого'оксамиту, а рясні спідниці зі щирого златоглаву; на плечі їм спадало розпущене волосся, що золоттям своїм могло позмагатися із сонячним промінням, а на головах були вінки, плетені з зеленої лаврини та червоного амаранту. Років їм було, дивитись, не менше п'ятнадцяти і не більше вісімнадцяти.
На сей вид Санчо аж отетерів, Дон Кіхот зачудувався, навіть-сонце [600] спинило свою ходу, щоб на дівчат полюбувати. Всі четверо мовчали, мов заворожені; нарешті одна з пастушок обізвалась до Дон Кіхота
- Пане рицарю, придержте ходи і не рвіть сих сіток вони розставлені тут не про вашу шкоду, а про нашу забаву; знаю, що хочете спитати нас, про що їх розставлено і хто ми єсть такі, то розкажу вам коротенько. В одному селі, що лежить звідсіля за дві милі і де живе чимало значних і багатих людей, врадило кілька друзів та родичів податися сюди разом із жінками й дітьми своїми, з сусідами, друзями та знайомцями, щоб у сій містині, найлюбішій на всю околицю, добре повеселитися, утворивши разом нібито нову пастушу Аркадію - тим-то всі хлопці в нас за пастухів, а всі дівчата за пастушок убрані. Ми розучили аж дві еклоги, одну - славетного поета Гарсіласа, а другу - знаменитого Камоенса, на рідній йому португальській мові; правда, ми їх не встигли ще виставити. Прибули ми сюди вчора, порозпинали так звані польові намети на березі повноводого ручая, що зрошує навколишні луги; вчора ж увечері порозставляли отут під деревами сітки, щоб заманити в них дурненьких пташок сполохані нашим галасом, вони якраз і попадуться. Якщо вам, пане, любо нашим гостем бути, то приймемо вас ласкаво й призвоїто - сьогодні-бо в се місце немає доступу всяким жа-лям та печалям.
Сеє сказавши, замовкла. Дон Кіхот відповів їй на те - Запевне, прегарна панно, Актеон не так здивувався і вразився, побачивши зненацька Діану-купальницю, як зачудувався я, узрівши вашу урочу красу. Я похваляю ваш намір улаштувати таку гулянку, а за ваші ласкаві запросини дякую; як можу вам чим служити - наказуйте й будьте певні в моєму послуху, бо повинність моя якраз у тому й полягає, щоб проявляти вдяку і благодію всякого роду людям, а найпаче таким, як ви, знакомитим персонам. І якби оці сітки, що займають невеликий, бачиться, простір, оповили були ввесь земний круг, я став би шукати нових світів, аби обійти їх не ушкодивши; щоб же ви більшої по-йняги віри отсій моїй гіперболі, знайте, що се вам обіцяє не хто інший, як сам Дон Кіхот з Ламанчі, якщо тільки се ймення дійшло вже до вашого слуху.
- Ой, подружечко моя солоденька! - гукнула тоді друга пастушка.- Яке ж то велике щастя нам спіткалось! Бачиш, хто тут перед нами стоїть Тож знай, що се найхоробріший, найзакоханіший і найгречні-ший лицар, який тільки є на світі, якщо нас не дурить і не оманює історія його діянь - я ту книжку читала. Ладна йти в заклад, що отсей добрий чоловік при ньому такий собі Санчо Панса, його джура, незрівнянний ні з ким жартун і штукар.
- Істинно так,- одказав Санчо,- я справді той джура і штукар, про якого ваша милость говоре, а сей пан - мій хазяїн, отой самий у книжках оповіщений і обісторений Дон Кіхот з Ламанчі.
- Ой! - вигукнула перша дівчина.- Благаймо, товаришко, щоб він тут зостався, наші батьки й брати велико його вподобають... Я теж чула про його доблесть і його людяність, про яку ти оце казала; а ще кажуть, що він найвірніший і найстійкіший закоханець з усіх, що є на світі, а дама його то якась Дульсінея Тобоська, якій у всій Гишпанії належить пальма краси. [601]
- І то слушно,- сказав Дон Кіхот,- бо в тому не має сумніву навіть ваша незрівнянна врода. Не трудіться, сеньйори, затримувати мене, бо виразні приписи покликання мого не дозволяють мені відпочивати ні в якому місці.
Тут до них чотирьох підійшов брат однієї з пастушок, одягнений теж по-пастушому, так само

читати