Завантажити

правда, він кинув уже свого пензля і взявся за мотику робить у полі аж гай гуде. Педра Вовчури син перший чин прийняв і тонзуру собі вистриг, у духовні хоче податись; як зачула про теє Мінгілья, Мінга Пищала небога, зараз його іапізвала, що, каже, обіцявся на їй женитись; подейкують злії люди, що вона од його в тяж зайшла, а він руками й ногами не туди.
Оливки сей год не вродили, то й оцту по всьому селу ані цяти. Проходила проз наше село солдат компанія, то троє дівчат наших таки сільських з ними помандрували не скажу которі, бо, мо', ще й вернуться і люди їм трапляться, що візьмуть їх, дарма яка слава. Санчика мереживо мережить, за день цілих вісім мараведі замережує та в скарбонку шай складає, на придане б то да вже тепер, як губернаторівною стала, то матиме од тебе віно, і робити не треба. На майдані криниця висохла, а в шибеницю грім ударив, та вже лихо з нею.
Жду од тебе одвіту, та пропиши, чи їхать мені до президенції, чи ні. За тим пошли тобі Боже віку довшого, як мені, або й такого самого, бо не хтіла б я на сім світі тебе сиротою зоставити.
Жінка твоя Тереза Панса».
Обидва листи похвалено; було там немало сміху, чуда та дива. На довершення всього прибув гонець із Санчовим листом до Дон Кіхота; прочитано вголос і того, і дехто вже почав сумніватись, чи справді Санчо такий уже дурний. Дукиня пішла розпитати у пажа, як там йому їзди-лось у Санчове село; той розповів усе докладно, не минаючи ані жодної дрібниці, і передав їй жолуді та ще сиру, що Тереза переслала, такого доброго, що і в Трончоні не знайдеш. Герцогиня прийняла те все з великою радістю, де ми її й полишимо, щоб оповісти про те, як скінчилось урядування великого Санча Панси, хвали і слави всіх остров'яних губернаторів.

РОЗДІЛ LIII
Про невеселий кінець і край Санчовому врядуванню
«Тяжко помиляється той, хто гадає, нібито світовії речі перебувають завжди в тому самому стані; навпаки, життя точиться, здається, по кругу або ж кругойдучо за провесною йде весна, за весною літо, за літом осінь, за осінню зима, а за зимою знову провесна, отак і крутиться час ненастанним кругобігом; тільки життя людське летить до кінця свого за вітра прудкіше, без надії оновлення, хіба що в житті потойбічнім, якому нема кінця-краю». Так каже Сід Ахмет, філософ магометанський, бо плинність і непостійність земного життя у противагу безконечності життя вічного, на яке уповаємо, розуміли і люди, не просвічені правди-•вою вірою, але осяяні світлом природи. Наш автор говорить так стосовно раптовості, з якою скінчилося, звершилося, здиміло й загуло Санчове урядування.
Отож сьомої ночі з того часу, як на уряд заступив, лежав Санчо у свойму ліжку, по горло ситий - не хлібом і вином, ні! - всім тим су-дінням і рядінням, видаванням законів та указів; незважаючи і не дивлячись на голод, сон уже починав склепляти йому повіки, як раптом почувся страшенний гук дзвонів, гомін і галас весь острів, здавалось, от-от кудись западеться. Санчо підвівся на ліжку і став пильно наслухати що воно, думає, таке, відкіль той галас і гуркотнеча А до тих дзвонів та криків прилучилися ще суремна яса та бій барабанний; ще більше розгубився й перелякався бідолаха, встав із ліжка, вступив у капці (бо підлога вогка була) і, не нахопивши на себе навіть халата чи іншої якої вдяганки, став у дверях свого покою, аж бачить - по коридорах снують люди, душ двадцять, з палаючими смолоскипами та голими мечами в руках, і всі щодуху репетують
- До броні, пане губернаторе, до броні! На острів напав незчисленний ворог, і всі ми пропали, якщо ваша звага й одвага нас не порятують! [578] З тим диким галасом і гамом підбігли всі до дверей, де стояв Санчо, оглушений і ошелешений всім тим, що чув і що бачив; тоді один з тих гукнув
- Ваша милость, узбройтеся негайно, бо й самі загинете, і ввесь острів разом з вами!
- Як же мені узброюватись,- одказав Санчо,- коли я нічого не тямлю ні в зброї тій, ні в обороні До сього діла більше мій пан Дон Кі-хот удатен той - раз-два, усіх упорає і усьому дасть ради, а я, грішним ділом, у сій музиці ні бе, ні ме.
- Е, пане губернаторе,- каже другий,- так не годиться. Узбройтеся, ми тут маємо всячину і до наступу, і до оборони, виходьте на майдан і станьте нам за полководця і за рейментаря, як воно й належить по уряду вашому.
- Ну гаразд,- одказав Санчо.- Узбройте вже мене як самі знаєте.
Тут де вродились два щити великі, і вони наложили йому прямо на сорочку, не дали і вдягнутись, один щит спереду, другий іззаду, пропустивши руки крізь два спеціальні отвори, і міцно обв'язали вірьовками, та так туго, що замурований і зашнурований герой наш стояв випростаний як веретено - ані коліна зігнути, ані кроку ступити. В руку всунули йому списа, він оперся на нього, щоб не впасти. Нарядивши його отак, веліли йому йти попереду, вести їх усіх і додавати духу до бою з такою провідною зіркою, такою світовою зорею, таким світильником, казали, справа їхня на добре вийде.
- Як же мені, бідному, нещасному, йти,- забідкався Санчо,- коли так мене у шори та швори взято, що й коліньми

читати