
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
губернаторе, так не годиться,- обізвався доктор Су-воріо.- Я дам вашій милості напою, помічного проти саден та уразів, що одразу все як рукою зніме, і знов будете, як перше, здорові та дужі; а щодо харчування, то обіцяю вашій милості, що виправлюсь і даватиму їсти досхочу, чого тільки ваша душа забажає.
- У свиний голос! - одказав Санчо.- Швидше я на турка перевернусь, аніж тут зостанусь! Вдруге мене не одуриш. Як без крил у небо не полечу, так не зостанусь на сім уряді й жодного іншого не прийму, хоч би його мені й на тарілочці піднесли. У нашому пансівському роду всі уперті наголо як уже сказав «ні», то перенікувати не буду, нехай там увесь світ хоч гопки стане. Нехай же лишаються в сій стайні ті му-равлині крильця, що знесли були мене в повітря щурикам та іншому птаству на розкльов, а я піду собі по землі рівними ногами хоть не буде на них цяцькованих черевичок-кордаванів, то все знайдуться прядив'яні ходаки. Знайся кінь з конем, а віл з волом; по сьому ліжку простягай ніжку. Пускайте ж мене, бо вже нерано.
На те дворецький
- Пане губернаторе! - каже.- Одпустили б ми з дорогою душею вашу милость, хоть і нелегко нам із вами розставатись, бачивши розум ваш великий і християнські вчинки; та відомо ж усім, що кожен губернатор, перше ніж покинути свій уряд, повинен дати звіт отож складіть його за той тиждень, що проврядували, та й їдьте собі з Богом.
- Ніхто не може жадати од мене звіту,- заперечив Санчо,- крім того чоловіка, якому доручить сю справу пан мій дук а я якраз і їду до нього і вислебізую йому геть-чисто все; а що я виїжджаю звідси голим-голісіньким, то вже саме діло показує, що врядував я неначе той янгол.
- От їй же Богу, правду каже великий Санчо,- мовив доктор Су-воріо.^- І моя така думка, що слід його відпустити, бо дук буде дуже радий його бачити.
Усі з тим погодились і пропустили Санча, запропонувавши йому свій супровід та спитавши, чим його на дорогу обмислити. Санчо сказав, що нічого йому не треба, хіба ячмінцю в рептух Сірому, а собі півкружка сиру та хліба півбуханки, бо дорога ж близька, то більшого й кращого припасу йому не треба. Усі обняли його, і він, плачучи, пообіймався з усіма та й поїхав собі, а вони ще довго дивувалися з його мови та з його скорого і мудрого рішенця. [581]
РОЗДІЛ LIV,
де оповідаються речі, стосовні тільки до сієї історії і ні до якої іншої
Дук з дукинею вирішили дати дальший хід викликові, що Дон Кіхот кинув їхньому васалові з вищеписаної причини; а що парубок той завіявся кудись аж у Фландрію, аби тільки донья Родрігес не стала йому тещею, надумали виставити замість нього гасконця-гайдука на ймення Тосілос, навчивши його заздалегідь, що і як має чинити. Згодивши днів зо два, дук сказав Дон Кіхотові, що з четвертого дня на п'ятий противник його вийде на бойовище в повнім рицарськім обла-дунку і буде твердити, що та панянка бреше не на півгуби, а таки на цілу губу, ніби він давав слово на ній оженитись. Дон Кіхот тій вістці вельми зрадів; він уявляв уже собі в думці, яких чудес докаже в сім герці, і вважав за велике щастя таку нагоду показати вельможним _ господарям своїм, куди сягає міць його потужної правиці. З радісним нетерпінням чекав, коли вже ті чотири дні минуться, і ті дні видавались йому століттями.
Пропустімо ж ті дні (як і багато інших речей пропустили) і вернімось до Санча, який на своєму Сірому трохи сумний, а трохи й веселий їхав до свого пана, що його товариство було йому любіше за врядування над усіма островами на світі. Недалеко ще й од'їхав од острова, де губернатором сидів (він так і не досвідчився, чи то був справді острів, чи, може, город який чи містечко або й село), коли се здибались йому по дорозі прочани з костурами, аж шестеро, з тих чужоземців, що то собі ялмужну, тобто милостиню, виспівують. Підійшовши ближче, вони поставали перед ним уряд і завели хором якогось канта, по-свойому, звісно, і Санчо з того нічого не зрозумів, крім одного слова «ялмужна», яке він чув виразно, то й здогадався, що се вони своїм співом милостині просять; а що був він, як свідчить Сід Ахмет, чоловіком милосердним аж надто, то витяг із саков своїх сир і хліб, що взяв був собі в дорогу, і оддав їм, показавши на митах, що більше не має нічого. Прочани охоче прийняли той дар, але тут же загукали
- Гелди, гелди!
- Не розумію, люди добрі,- сказав Санчо,- чого ще од мене хочете.
Тоді один прочанин вийняв із-за пазухи капшука і потряс ним перед Санчом; той зрозумів, що вони просять грошей, і, приклавши великого пальця собі до горлянки, підніс угору розчепірену руку немає, мовляв, у мене за душею ані грошини. Торкнув Сірого ногами, щоб між сею громадкою якось уперед проїхати, але в сей час один прочанин, що вже давненько на нього спильна позирав, кинувся до нього, обійняв попід силки і гукнув голосно чистою гишпанщиною
- Господи Боже мій! Кого я бачу Невже я справді обіймаю щирого мого друга, доброго мого сусіду Санча Пансу Та певна ж річ, що його, бо я ж не сплю, і поки що не впився!
Здивувався Санчо, що сей чужинець-прочанин його на ім'я назвав
Останні події
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
- 18.04.2025|12:57Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
- 14.04.2025|10:25Помер Маріо Варгас Льоса