Завантажити

владою, повинне відповідати тому, що.вона репрезентує, а не свідчити про якісь там смиренницькі нахили. Вдягайся гарно, сказано - вбери пень, буде хорошень. Не кажу, щоб ти носив надміру розкішно розцяцьковані шати чи, будучи судією, вдягався як вояк - убирайся, як того вимагає посада твоя, чепурно і пристойно.
Щоб з'єднати собі любов народу, яким правиш, подбай, між іншим, про такі дві речі перше - будь увічливим супроти всякого (хоть я тобі, здається, про се вже казав), а друге - старайся створити достаток усякого харчу, бо ніщо так не збурює сердець убогого люду, як голод і нестатки.
Не видавай багато розпоряджень як же видаси якесь, гляди, щоб було розумним, а надто дивись, щоб його виконувано й додержувано, бо то вже ніяке не розпорядження, коли його не слухають виходить ніби так, що правитель мав досить розуму і влади, щоб видати закон, але не має сили примусити його шанувати; отак суворий, та не додержу-ваний закон стає пеньком, що царював над жабами; спочатку вони його боялись, а потім стали зневажати й танцювали по ньому.
Будь батьком для чеснот і вітчимом для пороків. Не будь ні занадто суворим, ні занадто м'яким, тримайся середини між сих двох крайнощів, бо саме в цьому полягає мудрість. Ходи по тюрмах, по ятках різницьких, по базарах, бо присутність губернатора в таких місцях багато важить вона втішає в'язнів, що сподіваються швидшої волі, лякає різників, щоб з терезами не махляли, і наганяє жаху на шахрайок-переку-пок. Боже тебе боронь проявити коли скнарість, жонолюбство чи ненажерність (хоч я й не вірю, щоб у тебе були такі лихі прикмети), бо як помітять підданці твої і прибічники за тобою таку слабинку, то з того ж кінця по тобі і вдарять, аж поки не скинуть тебе у прірву погибелі. Читай і перечитуй, думай і передумуй над тими порадами й настановами; ти знайдеш у них (якщо ними керуватимешся) цінну допомогу, що полегшить тобі долати труднощі й складнощі, які щокроку чигають на губернаторів. Пиши панам своїм, вияви їм свою вдячність, бо невдяка - то донька пихи і один із найбільших відомих нам гріхів; людина ж, яка виявляє вдяку своїм доброчинцям, покажеться такою ж і перед Богом, що її власкавлює всякчас і вщедряє.
Пані дукиня послала гінця з твоїм убором та ще одним дарунком до жінки твоєї, Терези Панси; з хвилі на хвилю чекаємо відповіді. Я оце був трохи нездужав з приводу катавасії, що вшкодила мені носа, та все минулось хоч є чарівники, що мене напастують, та є ж і такі, що виручають.
Сповісти мене, чи той твій дворецький справді був заплутаний в історію графині Трифалдистої, як ти був запідозрив, та й взагалі давай знати про всі твої справи - воно ж тут зовсім недалеко, тим більше що я надумав покинути якнайшвидше моє теперішнє бездіяльне життя, бо не для такого уродився.
Тут навинулось мені одне діло, од якого, напевне, відпаду ласки сих наших панів; воно-то мені наче й неприємно, а як подумаєш, то й не дуже мушу-бо, кінець кінцем, дбати про виконання мого рицарського обов'язку, а не про те, як би кому догодити, згідно з цією приказкою Amicus Plato, sed magis arnica veritas. Я зацитував її по-латинському, [572] бо гадаю, що ставши на губернаторство, ти вже цю мову вивчив. Зоставайся з Богом, нехай він тебе хоронить від того, щоб будь-хто мав до тебе жаль.
Твій друг, Дон Кіхот з Ламанчі».
Платон мені друг, та істина дорожча (латин.).
Санчо пильно вислухав того листа, а всі присутні похвалили те писання, що яке то, мовляв, мудре; тоді губернатор у себе в кімнаті вирішив не відкладаючи відповісти панові свому Дон Кіхотові, велівши писареві писати геть-чисто так, як він казатиме, без жодних додатків і пропусків. Відповідь, отже, була така
«Лист Санча Панси до Дон Кіхота з Ламанчі.
Діла в мене того, діла, аж голова біла нема коли й потилиці почухати, не то що, нема коли й нігті підстригти, нехай уже ростуть собі, скільки Бог попустить. Се я вам проти того кажу, паночку мій дорогесенький, щоб ви не турбувались, що досі не подав вашій милості вістки, чи добре чи теж зле ведеться мені на моїм уряді, де мені більше доводиться голодом терпіти, аніж коли ми з вами удвійзі тинялися пущами та пустовищами.
Писав оце до мене пан мій дук, що, каже, пробрались на сей острів шпиги якісь, що мають мене вбити, та поки що розкрив я тільки одного доктора найнявся тут погубляти всякого губернаторя, котрий тільки сюди приїде; звуть його Педро Суворіо, а родом сам із села Гетьвідсіля - уже з самого назвиська знати, вважайте, що з його, руки смерті поживеш! Той доктор сам про себе каже, що не ті хороби лікує, які єсть, а тим запобігає, які можуть прийти; а ліки в нього все ті самі - голодування та недоїдання, поки з людини одна снасть зостанеться, а воно ж худорба од трясці не краща. І так він мене тим голодом доймає, що хоть сядь та й плач думав я, уряд приймаючи, гаряче поїсти, холодно попити, на пухових перинах між галанських простирадел полежати, а натомість мушу відбувати покуту, мов скитник який; тим же що я тую покуту нехотя відбуваю, боюся, що кінець кінцем ухопить мене лихий

читати