Завантажити

відповіла дівчина чи, сказати б, під-дівча - виглядала років так на чотирнадцять.
І, кинувши прання своє на товаришку, скочила, як була, боса й простоволоса, перед коня пажевого і сказала
- їдьте, паночку, оно наша хата край села, а мама мої дома журяться, що давно вже нема вісточки од нашого панотця.
- Везу їй добрі вісті,- одказав паж,- буде за що Богові дякувати.
Отак біжком, навстриб, навскач добігла дівчина до села і, не заходячи до хати, гукнула
- Виходьте, мамочко Терезочко, виходьте мерщій! Тут пан якийсь приїхав, везе нам од таточка листи і ще щось.
На той галас вийшла мати, Тереза Панса, з куделею в руці; на ній була сіра спідниця, спереду коротка, наче їй хто поли до страмного підрізав, такий самий сірий станик і сорочка з широким викотом. Була ще не яка стара (показувала під сорок), кріпка, дужа, туга й сухорлява. Побачивши доньку й пажа верхи на коні, спитала
- Що тут, доню, робиться Що се за пан
- Слуга ласкавої пані, доньї Терези Панси,- відповів паж.
Сеє сказавши, миттю скочив з коня і з виразом глибокої покори прикляк перед Терезою на коліно.
- Дайте мені, вашмосць, руки, пані моя ласкава, доньє Терезо! - промовив він.- Хай я їх вам поцілую, як законній і правовитій сопрузі Дона Санча Панси, дійсного губернатора острова Гармадармії.
- Ой, пробі, паночку, не робіть того!- одказала Тереза.- Ніяка я не пані вельможна, а бідна собі селянка, дочка ціпов'яза і жінка джури мандрованого, а не якогось там губернатора!
- Ваша милость,- заперечив паж,- є достойна сопруга архі-достойнішого губернатора, а на доказ того прийміть, ваша милость, оці листи й подарунки. [565]
Тут же вийняв з кишені низку коралів із золотим замочком, повісив їй на шию і сказав
- Оце вам лист од пана губернатора, а ось другий, і ці коралі, од пані моєї дукині, що послала мене до вашмосці.
Тереза аж нестямилась, і донька її так само; нарешті дівчина сказала
- Хоть ви мене ріжте, а це таки витворки пана нашого Дон Кіхота, він десь і дав таткові губернаторство чи грапство яке, що то було все нахвалявся.
- Так воно і є,- сказав паж,- саме з поваги до пана Дон Кіхота настановили пана Санча на губернатора острова Гармадармії, як ви побачите з сього листа.
- Прочитайте ж мені його, панчику-дворянчику,- попросила Тереза,- бо прясти то я вмію, а читати - ані в зуб.
- Отак же й я,- додала Санчика.- Та постривайте лишень, піду покличу якого читаку, або пароха самого, або й бакаляра Самсона Карраска - вони раді будуть вісточці од татка.
- Нікого не треба кликати,- сказав паж.- Прясти то я не вмію, а читати - будь ласка. От я вам і зачитаю.
Та й прочитав їм Санчового листа - я його тут не наводитиму, бо ви його читали раніше; тоді вийняв другого листа, од дукині, а в ньому писалось от що
«Дорога моя Терезо! Високі прикмети мужа вашого, Санча, доброта його та бистрий ум спонукали мене й зобов'язали просити мужа мого, дука, щоб він доручив йому урядувати на острові, одному з багатьох, що ми посідаємо. Маю відомості, що урядує він, як той орел сизокрилий, чим я дуже задоволена, як і муж мій, дук; я вже не знаю, як дякувати Богові, що не помилилась я, вибравши собі такого губернатора; щоб ви, пані Терезо, знали, як важко тепер знайти доорого управителя! Нехай же мені тепер так гаразд од Бога діється, як ваш Санчо урядує.
Посилаю вам, люба моя, разок коралів із золотим замочком; воліла б я, щоб то були оріянські перли; та поклонись, як то кажуть, хоч кістю, аби з доброю мислю. Прийде час, ми спізнаємось краще, зійдемось ближче, то здобудемось на щось інше. Кланяйтесь од мене доньці вашій Санчиці, скажіть їй, нехай лаштується, бо думаю дати її заміж за значного чоловіка, що вона й незчується.
Казано мені, що в вашім селі родять лепські жолуді, то пришліть мені, спасибі вам, десяточків зо два, то мені од вас дорога пам'ятка буде; а ще пропишіть мені широко й розлого, як вам там живеться і ведеться. Коли вам чого треба буде, то кажіть - зараз і вродиться. З тим майтеся в Божій ласці.
Дано з сього замку. Ваша зичлива приятелька
Дукиня».
- Ой! - гукнула Тереза, вислухавши листа,- яка ж то добра, яка то мила й привітна пані! Із такими паніями я в огонь і воду піду, не то що... А оці наші, которі з полупанків, то така вже пиха - і вітер на них не подми! Іде до церкви, носа задере, не кажи ти королева, а на нашу сестру то й не глянуть, щоб ока бува не загидити... А то ж така вельможна пані, шуточки - дукеня! - назива мене приятелькою, як до рівні промовля,- хай така висока буде, як на всю Ламанчу найвища дзвіниця! А що жолудів проха, то я їй, паночку, цілий кошіль пошлю, та ще таких буйних, що подивися-глянься! А тепер, Санчико, треба ж пана он пришанувати коня попорай, із стайні яєць принеси, сала шмат добрий уріж, нагодуй його по-рицарськи бо і вісті гарні нам приніс, і'сам [566] собою такий бравий. А я тим часом піду сусідкам нашою радістю похвалюся, та й панотцю парохові, та й майстрові Ніколасу, цилюрни-ку, що такі добрі завше були до твого татка.
- Зараз, мамо! - одказала Санчика.- Тільки, може б, ви дали мені тих

читати