Завантажити

от він і звернувся до дукині, од якої не відходив ні на ступінь
- Сеньйоро, де грає музика, там не може бути нічого лихого.
- Стеменнісінько як і там, де спалахують вогники і де світло,- одвітувала дукиня.
На теє заперечив Санчо
- Спалахи то од випалів, а світло бува од ватри, ось як зараз довкола нас, і на вогні, між іншим, можуть нас підсмажити, а вже де музика, там завжди веселяться і празникують.
- Діло покаже,- сказав Дон Кіхот, який чув усю ту розмову. І він мов у воду дивився, як це побачите в наступному розділі.

РОЗДІЛ XXXV
Дальший тяг оповіді про те, як Дон Кіхот довідався про спосіб відчарувати Дульсінею, а зарівно про інші чудородні пригоди
Під звуки тієї приємної музики побачили всі, як до них підкочується щось ніби тріумфальна колісниця, запряжена шестериком гнідих мулів, білими капами вкритих, і на кожному мулі сидів покутник у білому одінні, з палахтючим восковим смолоскипом у руці. Колісниця була удвоє чи навіть утроє більша од попередніх, і на самій колісниці і окрай сиділо ще дванадцятеро покутників у сніжистих шатах і з горящими факелами - видовисько і звабливе, і моторошне, а на високому престолі тронувала німфа під габою в сотню пілок зі срібного краму, щедро всипаною золотими лелітками, тож убір її, не вельми багатий, здавався пишним. Обличчя її запнуто прозірчастим і легким серпанком, крізь згортки його прозирали гожі дівочі риси, а безліч посвітачів вияскрав-^ лювали її вроду і юність, виглядала вона десь на сімнадцять-двадцять рочків. Обіч неї сиділа постать під чорним запиналом у доземних шатах з довгим шлейфом. Колісниця зупинилася просто перед дуцтвом і [502] Дон Кіхотом, і як стій на ній замовкли звуки гобоїв, гарф і лютень, постать звелася з місця, розхиристала своє одіння, відкинула запинало, і тут усі уздріли, що це сама Смерть, така кощава й потворна, аж Дон Кіхот сахнувся, Санчо злякався, а дуцтво ледь здригнулося. Звівшись на рівні, ця жива Смерть дещо сонним голосом і, плутаючись язиком, заглаголала так
Я - той Мерлін, котрий,
як кажуть люди,
Був син диявола (і ця брехня
Віками з уст в уста передавалась).
Князь магії, монах самодержавний,
Що зглибив Зороастрову науку
І протидіє сивому часу,
Який від всіх утаює діяння
Високославних рицарів мандрівних,
Достойних щонайбільшої хвали.

І хоч звичайно магам, ворожбитам,
Волхвам і чародійникам властива
Різка, сувора і жорстока вдача,
Я завжди ніжний, лагідний, ласкавий
І радий благодіяти людині.
У неосвітлені печери Діта,
Де дух мій віддавався ворожінню
Й зображуванню знаків потайних,

Долинув невимовно тужний голос
Красуні Дульсінеї із Тобоса.
Я зрозумів - жахливе чаклування
її із дами знатної зробило
Селянкою простою. Із жалю
Я ув'язнив мій дух в порожні надра
Нікчемної цієї оболонки,
Перегорнув сто тисяч чорних книг
Страшної демонічної науки
І ось прибув до вас - покласти край
Цій злій біді, цьому лихому лиху.

О ти, краса і гордість всіх убраних
В крицеві і алмазні обладунки;
Маяк і світло, шлях і ціль, і вождь
Тих, що, пухкі покинувши перини
Й дрімливі лінощі, воліли краще
Віддатися утомливим трудам
Тяжкої зброї і кривавих битов!

Узнай, герою, вславлений повсюдно
За подвиги безприкладні, узнай,
Відважний і премудрий Дон Кіхоте,
Хвала Іспанії, зоря Ламанчі
Для того, щоб свій образ віднайшла
Прекрасна Дульсінея із Тобоса,
Твій вірний Санчо мусить сам себе
Три тисячі і триста раз шмагнути
Кнутом по жирнім заду, заголившись
На вільному повітрі, тільки так,
Щоб аж пекло, свербіло та щипало.
Усі на цей пристали рішенець,
Хто винуватцем був її нещастя;
З цим я й прийшов до вас, мої сеньйори. [503]
- Нехай за тобою заклекоче! - гукнув тоді Санчо.- Не те що три тисячі, ба навіть три шмагання кнутом для мене все одно, що три удари кинджалом. Іди ти під три чорти з таким способом відчаровувати! Не второпаю, яку притоку має моя пані-стара до чарощів Бігме, якщо сеньйор Мерлін не знайде іншого ярмісу відчарувати пані Дульсінею Тобоську, то хай вона спочине в могилі зачарована!
- А я от злапаю вас,- заволав Дон Кіхот,- дитино пана час-никоїда, прив'яжу голого, як мати спородила, до дерева і вчищу вам не три тисячі триста, а шість тисяч шістсот кнутів, та таких замашних, що звивайтесь ви хоть три тисячі триста разів, все одно не відчистяться. І не перечте мені, а то я випру з вас дух.
Тут упав у слово Мерлін
- Ні, так не гоже, на сю сікуцію добрий Санчо має пристати своєю охотою, а не з принуки, і лише тоді, як він сам того побажає ніякого певного реченця не покладено. Крім того, хлоста буде зведена до половини, якщо тільки він згодиться, щоб другу порцію ударів завдала йому чужа рука, хоть і важка.
- Ні чужа, ні власна, ні важка, ні поважка,- заперечив Санчо,- словом, ніяка рука мене не торкнеться. Чи ж то я народив сеньйору Дульсінею Тобоську То чому її очі грішили, а моїм задом одвічать От уже мій пан то справді частка її самої, він у кожен слід її називає моє життя, моя душа, підпора і підмога, він може і повинен одшмагать себе за неї і зробити все, що тільки

читати