
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
не така, а добре бачу перевагу дуеньї-дівиці над дуеньєю-вдовицею; а хто мав би нам усяку гидоту шити, нехай того шмичка шиє.
- Та у дуеньї є що зашивати,- мовив Санчо.- Казав мені один швець, що, каже, дуенське ремесло кругом обросло, тільки їх краще не чіпай, а поли вріж та тікай.
- Джури то вічні вороги наші,- сказала донья Родрігес.- Вештаються ото по передпокоях, стикаються з нами часто, то коли не моляться (а моляться вони рідко), все про нас язиками клеплять, усі кісточки нам перемивають, усю добру славу перепаскудять. Та я кажу отим дубам неотесаним вам на зло будемо жити в світі, при великих дворах, хоч би мали голодом мерти і наше делікатне (чи й не дуже) тіло чорним покровом укривати, як ото в дні процесій укривають килимами купи гною. От їй же Богу, якби тільки припала мені слушна нагода, я не лише тут присутнім, а й цілому світові довела б і доказала, що в дуеньї сходяться всі, які тільки можуть бути, сьогосвітні цноти.
- Я гадаю,- сказала дукиня,- що моя вірна донья Родрігес має рацію, та й непомалу; тільки справді слід почекати слушнішого часу на власну оборону й на захист інших дуень, щоб спростувати вигадки того лихого аптекаря і змінити ту думку, що гріє в душі великий Санчо Панса.
На теє Санчо одказав
- Як я вже оце закривився на губернаторя, то з мене всі джурощі вийшли і чхать я тепер хотів на всіх дуень у світі.
Може б, вони й далі протягли були тую суперечку про дуень, якби не озвались у цей час бубни з жоломійкою всі зрозуміли, що то вже йшла дуенья Гореслава. Дук спитав у дукині, чи не годилось би їм вийти їй назустріч - все ж таки графиня, вельможна пані.
- Як вона грахвиня,- похопився Санчо поперед дука,- то, на мою думку, вашим вельможностям випадало б іти назустріч; як же вона дуенья, то стійте ані руш.
- А хто тебе питає, Санчо - втрутився Дон Кіхот.
- Як хто - одказав Санчо.- Я, пане, сам кажу свою думку, бо, будучи джурою на службі в вашої милості, найліпшого рицаря й кавалера з-поміж усієї двірської кавалерії, пройшов добру школу; а ви ж самі казали, що не так страшний недобір, як перебір. Розумній голові досить дві слові.
- Правду каже Санчо,- промовив дук.- Побачимо, що воно за графиня, а тоді вже покладемо належну міру ґречності.
Тут, як і перше, показались бубнарі з сурмачем.
І тут же автор кладе кінець сьому невеличкому розділові і переходить до наступного, щоб продовжити розповідь про ту саму історію, одну з найповажніших у нашій повісті.
РОЗДІЛ XXXVIII,
де дуенья Гореслава повідає про лиху свою долю
За трійкою тих траурних музик ішло в тропі, двома рядами, дванадцятеро чи що матрон; на них були широкі хламиди з валяної, видимо, саржі І білі намітки тонкого індійського мусліну, такі довгі, що з-під них ледь виднілися бережки хламид. За ними виступала графиня Трифалдиста (її вів за руку стремінний Трихвост Білобородий) у чорній волохатій баєвій сукні там якби добре зворсити, то кожна гузуль-ка була б завбільшки з горошину, і то не абиякого, а добірного марто-ського гороху. Хвіст, чи сктпть би шлейф, ішов у три пілки, несені трьома так само траурно вбраними пажами; три гострі кути, творені тими вусами, складались у показну геометричну фігуру; усякому, хто на теє диво дивився, стало розумно, чому вона звалась графиня Трифалдиста. Так само свідчить Бен-Енхелі, додаючи, що властиве її ймення було графиня Вовчуна, бо в графстві її водилось багато вовків; якби то були лисиці, то звалась би напевне графиня Лисуна - в тих-бо краях володарі іменувались од тих речей, на які землі їхні були багаті. Проте графиня наша, аби підкреслити незвичайність свого убрання, покинула прізвище Вовчуна і прибрала собі нове - Трифалдиста.
Дванадцять дуень і пані їхня ішли церемоніальною ходою; обличчя у всіх заслонені були чорним серпанком, не таким прозорим, як у Трихвоста, а густим, що нічого за ним не добачиш. Коли ввесь той гурт увійшов нарешті в сад, підвівся з місця дук із дукинею, а також Дон Кіхот та інші присутні при цій бучній процесії. Дванадцять дуень спинилось, розступившись перед Гореславою, яку вів за руку Трихвост сеє побачивши, дук із дукинею та Дон Кіхот подалися їй назустріч кроків, може, з дванадцять. Вона ж, упавши навколішки, промовила (голос мала радше товстий і хрипучий, аніж тонкий і делікатний)
- Нехай ваші вельможності не чинять із ласки своєї таких церемоній слузі вашому, чи то пак вашій слузі, бо в горі своєму великому я не спроможуся, мабуть, відповісти на них належите небачена й нечува-на недоля порвала мій бідний розум і занесла десь далеко; що більше його шукаю, то менше знаходжу.
- Не мав би той його зовсім, графине,- відповів дук,- хто не помітив би в вашій персоні високої гідності, вартої з першого погляду найвиборнішої ґречності і найвитворнішого шанування.
І, взявши її за руку, повів і посадив у крісло поруч із дукинею, що теж прийняла її з великою чемністю. Дон Кіхот мовчав, а Санчові вмерло хотілось побачити обличчя сеньйори Трифалдистої чи котроїсь бодай дуеньї, але то була неможлива річ,- хіба б одслонилися з доброї своєї
Останні події
- 02.05.2025|13:48В’ятрович розкаже, як перемогли «велику вітчизняну» в Україні
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата